Задача із зірочкою

Має понад 20 років юридичного досвіду та 13 років адвокатської практики.

Працював юрисконсультом, згодом — заступником начальника з правових питань у ВАТ «Одесаобленерго» (2002–2005 роки). Був директором у юридичній компанії «Юст Ко» (2003–2008 роки). Обіймав посаду директора в компанії «Одессажилстрой» (2005–2008 роки). У 2008-му разом із Максимом Кобзовим заснував адвокатське об’єднання «Консалтингова фірма «Домінанта» й відтоді є його керуючим партнером. Ключові практики: захист бізнесу, White-Collar Crime, злиття та поглинання (M&A). Серед клієнтів — іноземні й українські інвестори, середній і великий бізнес у різних сферах, зокрема будівельний та автомобільний.

— Чи є зростання кількості кримінальних проваджень щодо топчиновників закономірним наслідком реформування правоохоронної системи?

— На це запитання нема однозначної відповіді. Реформу правоохоронної системи потрібно оцінювати передусім за роботою правосуддя загалом, адже вона є його частиною.

З одного боку, добре, що держава намагається боротися з корупцією та створила низку антикорупційних інституцій. З іншого — в суспільства й адвокатів виникає чимало запитань щодо методів їхньої роботи. Діяльність НАБУ та САП має радше статистичний характер, ніж ознаки реальної боротьби з корупцією. Я говорю про концентрацію на показниках і, як наслідок, обнулення ефективних менеджерів держави, які припустилися формальної помилки чи діяли в умовах, де неможливо було не порушити якусь норму з тисячі неузгоджених приписів. На жаль, наше законодавство не настільки досконале.

Не всі корупційні справи НАБУ стосуються хабарів, відкатів чи вимагання. Аналізуючи статистику ВАКС, ми бачимо, що майже половина засуджених осіб отримали вироки на підставі угод про визнання винуватості. Це мало би вказувати на ефективну роботу НАБУ і САП та економію процесуального часу суду. Але з іншого боку, людину затримують, визначають непомірну заставу, тобто фактично беруть у заручники, а потім пропонують угоду про визнання винуватості, мовляв, підпиши й іди додому. Цю практику боротьби заради статистики необхідно змінювати.

У портфелі НАБУ та САП є багато справ про корупцію у вищих органах державної влади, дійсно важливих для суспільства. Саме на об’єктивне розслідування і справедливе рішення в таких справах є суспільний запит.

— А як щодо бізнесу?

— Що стосується бізнесу, то статистика судів загальної юрисдикції залишається незмінною: 99 % вироків — обвинувальні. Очевидні процесуальні порушення під час збору доказів, їх сумнівна допустимість і належність, на жаль, часто не впливають ні на вирок, ні на ухвали щодо арешту майна чи забезпечення кримінального провадження. І це теж є порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу 2 Конституції та приписів Кримінального процесуального кодексу (КПК) України. Попри імперативність норм цього Кодексу стосовно доказів, ми маємо позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, що саме сторона захисту повинна довести, що порушення процесуальних норм вплинуло на права підзахисного, а вже потім суд вирішує, чи був цей вплив значним, чи ні.

Виникають логічні запитання: де ж тоді презумпція невинуватості та на кому, відповідно до КПК України, лежить обов’язок доказування?

— Які тенденції ви би виокремили в роботі правоохоронних органів?

— Деякі великі компанії на запитання про те, як БЕБ ставиться до бізнесу, відповідають: «Як до овець, яких час від часу треба стригти». Дуже сподіваюся, що новий керівник змінить таке ставлення. Але, крім БЕБ, є ще Національна поліція, ДБР, СБУ, Офіс Генерального прокурора… І в них ситуація з дотриманням прав людини та бізнесу, на жаль, не надто відрізняється. Тиск на бізнес набув таких масштабів, що у 2024 році в ситуацію була змушена втрутитись РНБО. На виконання її рішення Президент підписав мораторій на обшуки в приміщеннях бізнесу. Однак після місяця його дії все повернулося з новим імпульсом.

Воднораз застосовуються такі інструменти кримінально-правового впливу, як обшуки та вилучення майна, іноді навіть без ухвали про арешт. Наприклад, якщо в ухвалах про обшук судді надають дозвіл на відшукування, скажімо, готівки, прокуратура трактує це як достатню підставу для подальшого її утримання без окремої ухвали про арешт майна. Як наслідок, таке майно не визнають тимчасово вилученим, а отже, вважають, що відповідна дія не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки формально воно не є арештованим судом. Натомість це майно оголошується речовим доказом і утримується без жодних строкових обмежень.

Не краща ситуація і з арештованим майном у так званих фактових кримінальних провадженнях, у яких строки досудового розслідування не визначені. Отримати арешт відносно просто, натомість його скасування перетворюється на заплутаний квест як з огляду на відсутність чітких строків, так і через небажання правоохоронців ініціювати його зняття.

У Верховній Раді зареєстровано відповідний проєкт закону про внесення змін до КПК України щодо вдосконалення гарантій захисту суб’єктів господарювання під час здійснення кримінального провадження (№ 12439 від 24 січня 2025 року), який очікує на розгляд у другому читанні. Ним пропонується встановити граничний строк арешту коштів (до двох місяців) із можливим продовженням лише за вмотивованою ухвалою суду. Це поверне бізнесу передбачуваність і покладе край практиці «вічних арештів».

— Тобто ми маємо продовження тиску на бізнес.

— І не тільки. Ми, адвокати, помічаємо величезну проблему, про яку не прийнято говорити: тиск на суди та фактичне позбавлення їх незалежності. Йдеться, звісно, не про всіх суддів чи суди. На щастя, більшість здатні протистояти тиску. Однак коли виникає «потреба» в певному результаті, Офіс Генерального прокурора легко маніпулює питаннями як родової, так і територіальної підслідності, забезпечуючи таким чином розгляд справ у тих судах, де вже є «потрібне розуміння».

Як наслідок, нерідко без належних доказів, а лише тому, що «обвинувачення має обґрунтовану підозру вважати», суд накладає арешт на майно, вилучене без окремої ухвали під час обшуку у фактовому провадженні. Або ж суди забороняють користуватися майном, у якому працюють десятки орендарів, приблизно з таким самим обґрунтуванням.

Додаймо те, що більшість рішень слідчих суддів не підлягають перегляду в касаційному порядку, а іноді навіть апеляційному оскарженню. Тож робота адвоката в таких випадках фактично зводиться нанівець.

— Отже, залишаються тільки адвокати як форпост захисту прав?

— Проблема тиску правоохоронців на адвокатів і неприпустиме ототожнення захисника з його клієнтом теж не зникла.

Натомість до класичних прийомів додалися нові, коли до адвоката, який займав активну позицію захисту, «викликали ТЦК» просто на місце проведення слідчих дій.

Справедливо буде зазначити, що після змінення Генерального прокурора ситуація дещо покращилася. Принаймні в нашій практиці вже є відчутні результати змін. Наприклад, нам вдалося повернути кошти особі, яка не мала жодного стосунку до кримінального провадження, але мала необережність бути цивільною дружиною його фігуранта. Ми також домоглися закриття низки кримінальних проваджень, які були відкриті виключно для тиску на бізнес. Маємо надію, що позитивні зміни в роботі правоохоронних органів триватимуть і надалі, а ганебні практики зловживань та тиску будуть викорінені.

— Що можете порадити керівникам підприємств, щоб мінімізувати наслідки, скажімо так, не зовсім обґрунтованих і законних візитів правоохоронців?

— Насправді я маю три ефективні поради.

Насамперед переходьте вже на систему безпаперового офісу. Усі договори, операційні та внутрішні документи повинні бути відскановані й збережені на захищеному сервері. Тоді під час будь-яких «несподіваних візитів» у вас просто фізично не буде чого вилучати.

Друге є логічним продовженням першого: використовуйте ноутбуки лише як оболонку. Не зберігайте інформацію локально. Усі файли, переписку та документи тримайте на віддаленому сервері, бажано за кордоном, у юрисдикції, яка не надає доступу до даних за звичайним запитом українських правоохоронців, а лише на підставі рішення суду тієї держави, де розташований сервер.

І третя: не поспішайте розблоковувати телефони під час обшуку. Пам’ятайте: ваш телефон містить особисту інформацію, тож ви маєте право не повідомляти пароль. Закон не зобов’язує вас передавати доступ до приватних даних без відповідних правових підстав.