Вилучити в ціль

Завантажити PDF
![]() | Віталій Грицик Народився 1979 року в м. Гнівань Вінницької області. У 2000 році закінчив юридичний факультет Інституту регіональної економіки та управління (диплом із відзнакою). В 2005 році отримав диплом магістра права в Одеській національній юридичній академії. Ключові практики: захист бізнесу, злиття та поглинання (M&A), нерухомість і будівництво. Серед клієнтів — великі іноземні інвестори, українські інвестори з іноземним капіталом, середній бізнес та великі будівельні компанії. За шість років пройшов шлях від юрисконсульта до керуючого партнера адвокатського об’єднання. Має понад 20 років юридичного досвіду та 12 років адвокатської практики. Обіймав посаду заступника начальника з правових питань ВАТ «Одесаобленерго». Працював директором в юридичній компанії «Юст Ко». Обіймав посаду директора в компанії «Одессажилстрой». У 2008 році разом із партнером Максимом Кобзовим заснував адвокатське об’єднання «Консалтингова фірма «ДОМІНАНТА». |
— У яких випадках суд може накласти арешт на майно третіх осіб?
— Арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, конфіскації, зокрема спеціальної, та відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Враховуючи, що два останні випадки потребують наявності у справи підозри, насамперед мова йде про першу підставу — арешт майна, визнаного речовим доказом. Показовою тут є частина 3 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям речового доказу.
Отже, за зверненням слідчого суд може накласти арешт на будь-яке майно, що, на його думку, було знаряддям злочину, зберегло на собі його сліди, а також на гроші, цінності та інші речі, ймовірно набуті протиправним шляхом.
— Чому такий захід забезпечення, як арешт майна третіх осіб, набув особливої актуальності під час війни?
— Після запровадження воєнного стану в Україні в березні 2022 року було спочатку призупинено, а з 1 січня 2024 року повністю скасовано положення щодо строків завершення досудового розслідування у справах без підозрюваного, в так званих фактових кримінальних провадженнях. Це призвело до ситуації, коли власник може бути позбавлений вилученого в нього під час обшуку майна на необмежений строк, що за ступенем тяжкості кримінально-правового примусу можна порівняти з конфіскацією майна сторонньої третьої особи, яка зазвичай взагалі не має жодного стосунку до ймовірного злочину.
Також привертає до себе увагу вибухове зростання кількості відповідних звернень із боку правоохоронних органів та статистика результатів їх розгляду слідчими суддями. Так, за підсумками 2023 року слідчі судді розглянули на 49 % (тобто майже в півтора раза) більше клопотань слідчих і прокурорів щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження, ніж у 2022-му. А саме 720 тис. порівняно з 483 тис. попереднього року. З них було задоволено 635 тис., або 88 %.
— З якими проблемами найчастіше стикаються треті особи, на майно яких накладено арешт?
— Першою і, безумовно, найважливішою проблемою є строки такого арешту, які сьогодні практично не мають чітких законодавчих обмежень. Це означає, що особа навіть без статусу підозрюваного може роками бути позбавлена свого права власності. Друга проблема — складна та тривала процедура повернення майна навіть після скасування арешту. Цей процес може затягуватися на місяці, створюючи значні труднощі для власника.
Третьою, та не менш серйозною, є ситуація, коли повернення майна стає неможливим, зокрема, через його реалізацію Агентством із розшуку та менеджменту активів за заниженими цінами. Це питання стосується не лише осіб зі статусом підозрюваних, але й інших третіх осіб, таких як родичі, друзі, знайомі та бізнес-партнери. Якщо слідчий або прокурор припускає, що активи були здобуті злочинним шляхом або містять сліди злочину, він може зазначити в клопотанні про арешт лише власне припущення або підозру. Часто цього виявляється достатньо, щоб слідчий суддя наклав арешт на майно особи, яка не має жодного стосунку до справи або діяльності підозрюваних.
Таким чином, відсутність чітких строків арешту та тривалість розслідування створюють серйозні проблеми для людей. Це стає інструментом тиску з боку правоохоронних органів, що може спонукати до різних неправомірних дій та обмежувати права добросовісних власників.
— З якими труднощами зіткнулись юристи вашої компанії? Чи можете виділити якісь кейси?
— Особливо гострою є проблема нечіткого правового статусу майна, вилученого під час обшуку. Системний аналіз положень чинного законодавства дає змогу зробити однозначний висновок, що майно, вилучене під час обшуку, на яке не було накладено арешт ухвалою слідчого судді, має статус тимчасово вилученого з усіма відповідними наслідками та обов’язками щодо його повернення. Проте більшість правоохоронців трактують положення КПК на власний розсуд і вважають, що наявність цього майна в переліку речей для відшукання в ухвалі суду про обшук — достатня підстава для його безстрокового вилучення в законного власника.
Водночас ігнорується принцип не лише недоторканності права власності, а й правової визначеності, а також те, що всі юридичні колізії повинні тлумачитися на користь особи, — це закріплено як у національному законодавстві, так і в практиці ЄСПЛ. Така ситуація створює широкі можливості для зловживань із боку правоохоронних органів, зокрема з корисливих мотивів.
— Яким чином арешт майна третіх осіб впливає на економічну ситуацію в країні?
— Відповім на це запитання прикладом із нашої практики. Один із випадків стосується клієнта, який багато років тому придбав приміщення в Укрпрофоздоровниці, отримав усі необхідні дозволи, здійснив реконструкцію та побудував, по суті, новий готельно-оздоровчий комплекс. Він інвестував значні кошти в оздоблення, обладнання і наймання медичного та обслуговуючого персоналу. Однак щороку протягом п’яти років поспіль прокуратура подає клопотання про накладення арешту на це майно та передання його в управління АРМА разом із десятками подібних об’єктів по всій Україні. Слідчі судді Печерського районного суду щоразу задовольняють клопотання про арешт без виклику сторін.
Відповідно, ми вже неодноразово припиняли свавілля та добивалися скасування рішень першої інстанції в апеляційному суді. Проте навіть це не заважає правоохоронцям через пів року або рік знов ініціювати арешт і передання цього майна в АРМА в тому самому кримінальному провадженні та з тим самим обґрунтуванням, що вже було предметом розгляду в апеляції та було скасоване.
— Суд може дуже швидко накласти арешт на майно особи, проте його зняття — процес доволі тривалий. Чи відповідає українське законодавство потребам бізнесу та сьогоднішнім реаліям?
— На жаль, ані законодавство, ані правозастосовна практика не відповідають цим потребам. У національному й міжнародному законодавстві, зокрема в Конвенції про захист прав людини, є багато норм, які покликані захистити право власності та недоторканність майна. Конституція України встановлює відповідальність посадових осіб правоохоронних органів, однак відповідальність суддів за завідомо неправосудні рішення відсутня. Поки реально не запрацює стаття 56 Конституції України, за якою кожен має право на відшкодування коштом держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, випадки маніпуляцій, тиску, свавілля і корупційних проявів будуть лише зростати.
Є позитивні прецеденти стягнення шкоди з держави, проте цього недостатньо. Необхідні відповідні механізми, чітко прописані в законодавстві, та персональна відповідальність. Наприклад, у Румунії, якщо особа звернулася до місцевого муніципалітету за дозволом на будівництво та не отримала відповіді в установлений законом термін, цей орган має сплатити заявнику штраф у розмірі, еквівалентному 1000 євро, за кожен день затримки відповіді. Такий приклад є дієвим способом викорінення бездіяльності посадовців.
— Що очікувати вашим клієнтам наступного року, на що слід звертати увагу вже сьогодні?
— Наразі є багато змінних, що впливають на бізнес-клімат: війна, нові призначення, зокрема Генерального прокурора, та політика, яку він провадитиме в роботі правоохоронних органів.
Водночас я переконаний, що ми зможемо подолати всі труднощі. Упевнений, що ми вистоїмо і станемо лише сильнішими, продовжуючи будувати правову державу, де верховенство права не буде порожньою декларацією.