Виконавча дисципліна

— Які ключові тенденції сьогодні формують практику міжнародного арбітражу в Європі та світі?

— Головною причиною спорів, а отже, й звернення до арбітражу залишається невиконання умов контрактів. Водночас санкції та форс-мажори, пов’язані з повномасштабною збройною агресією рф проти України, ускладнили ситуацію, створюючи правову невизначеність довкола контрагентів.

Запит на вирішення спорів через арбітраж зростає, і на тлі цього спостерігається гостра конкуренція між арбітражними інституціями: ICC, LCIA, SCC та інші авторитетні гравці намагаються привабити до себе клієнтів гнучкістю, цифровізацією та прискореними процедурами.

З іншого боку, європейські країни модернізують своє внутрішнє законодавство у сфері арбітражу з метою підвищення його ефективності. Зокрема, новий арбітражний кодекс планує до осені 2026 року прийняти Франція. А у Великій Британії вже набув чинності цього року новий Закон про арбітраж (The English Arbitration Act 2025).

Новим і надзвичайно складним напрямом міжнародного арбітражу стає розгляд ESG-спорів. Тобто йдеться про спори навколо стандартів сталого розвитку (довкілля, соціальна сфера, управління), які вже закріплені в законодавстві більшості країн світу. Зокрема, резонансним став кейс канадської компанії First Quantum Minerals проти Республіки Панами, який розглядався ICC. Канадська компанія виграла арбітраж, і в березні 2025 року президент Панами дозволив їй знову відкрити шахту, яка раніше була закрита через екологічні проблеми та корупцію.

— Які інновації в процедурі арбітражу вже стали усталеною практикою?

— Пандемія COVID-19 стала каталізатором, змусивши арбітражну спільноту швидко адаптувати й упровадити технології, які раніше використовувалися лише епізодично. Віртуальні слухання стали стандартом, як і електронний документообіг та цифрові підписи, арбітражні інституції використовують онлайн-платформи для управління справами.

Наприклад, згаданий Закон про арбітраж 2025 року у Великобританії чітко визначає, що електронні документи та цифрові підписи визнаються дійсними для арбітражних угод і рішень. Дистанційні слухання теж отримали законодавчу основу.

Американська арбітражна асоціація (AAA) встановила віртуальні слухання типовим стандартом, якщо сторони не домовилися про інше. Про таке йдеться в оновлених правилах цієї інституції, що набули чинності в травні 2025 року.

Орієнтація на прозорість і розкриття інформації — також один з основних акцентів, насамперед коли йдеться про інвестиційні спори, де однією зі сторін є держава. Нові правила деяких арбітражних інституцій вимагають розкривати наявність фінансування від третіх сторін (Third-Party Funding). Це робиться для уникнення конфлікту інтересів. Однак забезпечення прозорості нерідко суперечить дотриманню конфіденційності та захисту комерційної інформації. Досягти балансу в цьому питанні дуже складно.

І насамкінець, якщо говорити про інновації, то не можна не згадати про штучний інтелект. Арбітражні інституції широко використовують ШІ для обробки великих масивів даних за різними запитами. Однак поки що не було повідомлень про те, що арбітражі використовують ШІ для допомоги безпосередньо в процесі ухвалення рішень. Також уже з’явилися перші регламенти стосовно використання ШІ в арбітражі. Наприклад, це Керівні принципи щодо використання ШІ в арбітражі (2025 рік), опубліковані британським Королівським інститутом арбітрів.

— Як війна в Україні вплинула на динаміку звернень до міжнародного арбітражу та які типи спорів стали домінувати?

— У перші місяці після повномасштабного збройного вторгнення в Україну спостерігалося скорочення кількості арбітражів через невизначеність. Але потім їх, навпаки, стало набагато більше, ніж було до 2022 року. Безпосередньо бойові дії, блокування портів і закриття повітряного простору над Україною, а також подальші санкції проти рф ускладнили, а в деяких випадках і зробили неможливим виконання багатьох чинних комерційних контрактів. Це спричинило хвилю комерційних арбітражів.

Домінують спори щодо застосування форс-мажору та hardship (істотної зміни обставин) у разі невиконання договірних зобов’язань. В арбітражі сам факт війни не є автоматичним виправданням для невиконання контракту. Сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести прямий причиново-наслідковий зв’язок: як саме бойові дії, руйнування логістики чи інші обставини безпосередньо унеможливили виконання конкретного зобов’язання.

Інша велика група спорів пов’язана із запровадженням санкцій проти рф. Західні компанії, що виходять із російського ринку, стикаються з позовами від локальних контрагентів (або держави) про «недружнє» розірвання контрактів. З іншого боку, російські компанії, що потрапили під санкції, не можуть виконати зобов’язання перед європейськими чи американськими партнерами.

Крім того, українські та міжнародні інвестори подають позови безпосередньо проти російської федерації. Інвестори вимагають від рф компенсації за активи, які були фізично знищені або незаконно експропрійовані.

До речі, як ми знаємо, Група «Нафтогаз» виграла арбітраж проти рф у 2023 році. Гаазький арбітраж зобов’язав росію сплатити $5 млрд компенсації за збитки, завдані захопленням активів Нафтогазу в АР Крим у 2014 році. На виконання цього рішення у 2024 році Нафтогазу вдалося заморозити російські активи у Фінляндії на десятки мільйонів доларів США, а у 2025 році — в Австрії на суму 120 мільйонів доларів США.

За останніми повідомленнями, восени 2025 року Група «Нафтогаз» уклала угоди з провідними юридичними компаніями в США, Франції, Нідерландах та Чехії, щоб домогтися стягнення коштів згідно з арбітражним рішенням через арешт і реалізацію російських активів, розташованих у відповідних юрисдикціях.

— Загалом як можна забезпечити виконання потенційних арбітражних рішень проти держави-агресора?

— Усе просто: потрібні прецеденти на місцевому рівні в країнах ЄС про визнання арбітражних рішень. І тоді справа зрушить із мертвої точки. Однак європейці вагаються. Я особисто спілкувався з колегами з Латвії та Литви щодо виконання рішень про стягнення збитків із росії за рахунок активів на їхніх територіях, але поки що перспективи невизначені.

Саме тому увага всього світу прикута до справи Нафтогазу. У жовтні 2025 року апеляційний суд Гельсінкі підтвердив арешт російських активів на користь

Нафтогазу. Тобто росія програла в апеляційній інстанції, але ще має право звернутися до Верховного суду Фінляндії. Крім того, в серпні 2025 року Районний суд Відня (Австрія) дозволив обтяження понад 20 об’єктів нерухомості росії на території Австрії, які мають бути продані через аукціон. Однак у цьому випадку теж, очевидно, ще будуть оскарження, тобто остаточно крапку не поставлено.

— Як війна в цілому вплинула на процедури примусового виконання арбітражних рішень, особливо коли мова йде про майно підсанкційних осіб?

— Війна, звісно, ускладнила примусове виконання, але не змінила самі процедури. Якщо коротко: виграти арбітраж і «визнати» рішення в суді країни, де розташовані активи боржника, так само можливо, як і раніше. А от фактично стягнути кошти з підсанкційної особи стало майже неможливо.

Банк відмовить у переказі коштів боржника, якщо це підсанкційна приватна особа чи компанія, бо її активи заморожені (frozen). Це означає, що будь-яка трансакція з ними (включно зі сплатою боргу за арбітражним рішенням) є незаконною без спеціальної ліцензії від органу санкційного контролю.

Фактично зараз головна мета арбітражів, пов’язаних із підсанкційними особами, — це «перегони кредиторів». Є надія, що санкції колись будуть зняті, заморожені активи почнуть «розтавати». Той кредитор, який уже має на руках визнане судове рішення, отримає пріоритетне право на ці кошти. Той, хто не потурбувався про це, залишиться в кінці черги та, ймовірно, не отримає нічого. Отже, всі розуміють, що виплати будуть нескоро, але ініціюють арбітражі досить жваво.