Читати PDF

Вийти на рестарт

Відновлення роботи двох ключових органів у системі правосуддя та вихід на довоєнні показники кількості судових справ свідчать щонайменше про виконання мінімуму на 2023 рік для судової влади України. Постійне зменшення кількості суддів змусило шукати нові законодавчі шляхи вирішення проблеми кадрового голоду в судовій системі задля забезпечення здійснення правосуддя. Судова практика в деяких категоріях зазнала змін та поповнилася новими спорами, виникнення яких зумовила війна

Завантажити PDF

АНАТОЛІЙ ГВОЗДЕЦЬКИЙ

2023 рік порівняно з минулим роком, коли почалася нова активна фаза агресії рф проти України, став для української судової системи новим етапом у вирішенні старих проблем і подоланні викликів воєнного часу. Та попри позитивні зрушення, не обійшлося й без ложки дьогтю.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ КРОКИ

«Ми вже можемо констатувати, що на другий рік війни відбуваються знакові зміни в судовій системі, які мають надати поштовх до її самоочищення та наповнення кадрами. Зокрема, після припинення повноважень Вищої ради правосуддя через відставку в лютому 2022 року десяти її членів було здійснено добір і призначення нових членів цього органу суддівського врядування. Такий добір уперше здійснювався за участі Етичної ради, до складу якої ввійшли міжнародні експерти. У середині січня 2023 року повноважний склад ВРП було відновлено, і зараз вона працює в посиленому режимі», — розповідає радник Sayenko Kharenko Олексій Колток.

У вересні цього року розблоковано дисциплінарну функцію ВРП, що дало змогу розпочати розгляд більш ніж 12 тисяч уже накопичених дисциплінарних скарг, а також нових скарг на суддів. Законодавець вніс відповідні зміни до законів та поклав повноваження служби дисциплінарних інспекторів тимчасово, до її формування, на членів дисциплінарних палат ВРП. Це й дало змогу з 1 листопада 2023 року розпочати авторозподіл дисциплінарних скарг між членами ВРП, а з 22 листопада 2023 року — розгляд дисциплінарних скарг дисциплінарними палатами. За інформацією секретаріату ВРП, станом на 1 грудня 2023 року між членами ВРП розподілено 11 196 дисциплінарних справ, які дісталися у спадок.

Ще одним здобутком для суддівського корпусу, на переконання Олексія Колтка, є завершення добору та призначення в червні цього року нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка не функціонувала з 2019 року. Відбір аналогічно здійснювався за участі конкурсної комісії, до складу якої увійшли міжнародні експерти. Наразі ВККС уже з 13 листопада 2023 року відновила кваліфікаційне оцінювання 1884 суддів на відповідність займаній посаді.

Водночас 14 вересня цього року ВККС скасувала оголошений у серпні 2019 року попереднім складом Комісії конкурс на зайняття 346 посад суддів апеляційних судів. Натомість уже наступного дня, 15 вересня, ВККС оголосила два конкурси на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних та місцевих судах. Зокрема, конкурси оголошено на 532 вакантні посади суддів апеляційних судів та 560 посад суддів місцевих судів. Що стосується апеляційних судів, то конкурс охоплює 410 посад суддів із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення; 56 посад суддів із розгляду господарських справ; 66 посад суддів із розгляду адміністративних справ. Конкурс у місцеві суди оголошено на 500 посад суддів загальних судів і по 30 посад — господарських та адміністративних судів.

У самій ВККС зазначають, що нові конкурси побудовані у спосіб, де неможливі маніпуляції. Проте вливання нової крові в судову систему не слід очікувати відразу, оскільки самі процедури добору складні й довготривалі, у зв’язку з чим потребують спрощення на законодавчому рівні.

Наразі проблема кадрового голоду в судовій системі залишається, ба більше, вона щодня посилюється з огляду на кількість суддів, що йдуть у відставку. Найбільш критичним є кадрове наповнення апеляційних судів, у яких бракує 50 % суддів. Так, надкритичною є ситуація в Сумському, Харківському та Київському апеляційних судах. Також існує велика ймовірність, що певна кількість апеляційних судів перестане здійснювати правосуддя.

Окрім того, у ВККС анонсували оголошення найближчим часом конкурсу у Вищий антикорупційний суд. У вересні 2023 року ВРП визначила нову кількість суддів у ВАКС — 63, з яких 21 — це судді Апеляційної палати ВАКС. Серед іншого це пов’язано з розширенням повноважень вказаного суду та переданням йому на розгляд нових категорій справ.

Також цього року набула певного пожвавлення реформа Конституційного Суду України. Як зазначає Олексій Колток, у цій сфері було змінено підхід до обрання суддів. Зокрема, утворено Дорадчу групу експертів, яка має забезпечити проведення конкурсу на вакантні посади суддів КСУ. У середині листопада ДГЕ провела своє перше засідання.

Тож відновивши роботу ключових для судової влади органів — ВРП та ВККС, а також упровадивши законодавство щодо процедури добору суддів КСУ відповідно до рекомендацій Венеційської комісії, Україна виконала частину критеріїв, які супроводжували надання їй статусу кандидата на вступ до Євросоюзу. 8 листопада 2023 року Єврокомісія оприлюднила річну доповідь щодо розширення ЄС, в якій рекомендувала Європейській раді відкрити переговори про розширення з Україною і Молдовою

ІНШІ ТЕНДЕНЦІЇ

«Незважаючи на всі труднощі та обмеження, пов’язані зі збройною агресією рф, що триває, практика вирішення спорів має найбільший попит серед клієнтів. Органи судової влади повноцінно налаштували процеси під реалії та умови воєнного стану, раніше зупинені судові процеси відновилися», — зауважує співкерівник практики вирішення спорів ЮФ «Ілляшев та Партнери» Олег Трохимчук.

На його переконання, правильним і своєчасним став повноцінний запуск Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з обов’язковою реєстрацією певних категорій учасників справ у підсистемах «Електронний кабінет» та «Електронний суд». «Цифровізація судових процесів у масштабах усієї України сприятиме підвищенню рівня ефективності правосуддя загалом та розвитку практики вирішення спорів зокрема», — підкреслює Олег Трохимчук.

Попри позитивні кроки, тінь на представників української Феміди продовжують кидати корупційні скандали, а цей рік був особливо антирекордним.

Так, уперше за часів незалежності України був затриманий Голова Верховного Суду. 15 травня 2023 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура та Національне антикорупційне бюро України повідомили про проведення невідкладних слідчих дій у зв’язку з викриттям корупції у ВС. Уже наступного дня Пленум Верховного Суду висловив недовіру тодішньому своєму Голові, що мало наслідком дострокове припинення його повноважень на адміністративній посаді. Наразі справа щодо ексочільника ВС перебуває на розгляді у ВАКС, а сам підозрюваний — під вартою.

Не встигла суддівська спільнота оговтатися від «чорного дня», як у липні ц.р. НАБУ і САП повідомили про викриття колишнього голови Державної судової адміністрації України на підбурюванні до надання неправомірної вигоди суддям Верховного Суду за винесення рішення на користь комерційного підприємства.

СУДОВА ПРАКТИКА

«Варто зауважити, що судова система майже відновила свою довоєнну активність. Зараз справи розглядаються зі швидкістю 2021 року. Водночас суттєво збільшилась кількість справ щодо воєнних злочинів і примусового відчуження майна фізичних та юридичних осіб для потреб військових. Остання категорія справ ще не має сталої позиції на рівні ВС», — зазначає Гліб Бялий, партнер Asters.

За словами співкерівника практики вирішення спорів ЮФ «Ілляшев та Партнери» Олега Трохимчука, у 2023 році, крім історично затребуваних різноманітних судових господарських спорів між юридичними особами (зокрема, між банками та боржниками з огляду на поточні труднощі позичальників), а також адміністративних спорів (у тому числі, податкових та регуляторних), досить поширеними стали спори, пов’язані із захистом держави від незаконної агресії рф та особливостями режиму воєнного стану. Зокрема, спори щодо стягнення збитків, завданих збройною агресією рф; стосовно стягнення в дохід держави активів, що належать особам, до яких застосовано санкції РНБО; щодо мобілізаційних заходів, порядку проходження воєнної служби, встановлення фактів, пов’язаних із наслідками бойових дій, тощо.

Також він каже, що 2023-й став роком збільшення кількості проєктів у сфері банкрутства, оскільки великі ­підприємства, які безпосередньо постраждали від бойових дій, змушені вживати заходів для врегулювання відносин із кредиторами та боржниками, що робить ці проєкти найскладнішими за всю історію. Очевидною є тенденція до збільшення таких банкрутних проєктів найближчим часом.

«Судова гілка влади продовжує бути арбітром як між приватними особами, так і у відносинах між приватними особами та органами державної влади й місцевого самоврядування, а отже, практика вирішення спорів залишатиметься і надалі найбільш затребуваною серед клієнтів», — прогнозує Олег Трохимчук.

Слід також зауважити, що касаційні суди, які входять до складу Верховного Суду, для забезпечення сталості та єдності судової практики почали більше застосовувати такий інструмент, як розгляд важливої справи й формування висновку повним складом судової палати того чи іншого касаційного суду або ж у складі об’єднаної палати. Серед найбільш активних в цьому плані можна виокремити судову палату з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС, судову палату для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, об’єднані палати КЦС ВС і ККС ВС.

Проте все-таки пальму першості за висновками, які відзначають юристи-практики, тримає Велика Палата ВС. Так, серед знакових позицій ВС у 2023 році партнер Asters Гліб Бялий виділив постанову ВП ВС від 1 листопада 2023 року у справі № 910/3208/22, в якій Велика Палата вперше звернулась до amicus curiae, інструмента одержання компетентних висновків від неупереджених фахівців стосовно проблемних питань справи. Зокрема, ВП ВС запитала й отримала висновки від amici curiae Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України та Української арбітражної асоціації. За результатами розгляду вказаної справи ВП ВС застосувала проарбітражну позицію в приватно-правових відносинах за участі іноземного елемента.

У справі № 906/1026/22 позивач, звернувшись із позовною вимогою про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна до суду, сплатив судовий збір як за позовну вимогу немайнового характеру. У постанові від 4 жовтня 2023 року ВП ВС виснувала, що під час подання такого позову судовий збір сплачується з огляду на вартість предмета іпотеки, визначену в договорі, за ставкою, передбаченою законом для вимог майнового характеру.

Важливою для функціонування всієї банківської системи, на переконання партнера Asters, є постанова ВП ВС від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, в якій суд підтвердив законність закриття провадження у справі за позовом акціонера до АТ КБ «ПриватБанк», а також інших органів щодо придбання 100 % акцій банку за 1 гривню.

ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВОЄННОГО ЧАСУ

Також знаковою для судової практики Гліб Бялий назвав постанову КЦС ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22, де суд резюмував, що позовні вимоги власника (фізичної особи) транспортного засобу про визнання недійсним і скасування акта про примусове відчуження транспортного засобу в умовах воєнного стану та витребування його у військової частини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зі свого боку, директор департаменту з правових питань АТ «Укрпошта» Віталій Бєліков у рейтингу «воєнних» позицій ВС насамперед виділив виснов­ки, зроблені ВС ще у 2022 році (справи № 308/9708/19, № 463/14365/21, № 635/6172/17) щодо відшкодування збитків, заданих рф. Зокрема, ігнорування рф принципів міжнародного права призвело до зміни оцінки ВС можливості застосування до рф судового імунітету. Україна розірвала дипломатичні відносини з рф, що, своєю чергою, унеможливлює скерування запитів та листів до посольства рф в Україні у зв’язку з припиненням тут його роботи. Тож з огляду на повномасштабну збройну агресію рф проти України, якою порушено її суверенітет, отримання згоди рф бути відповідачем є недоречним.

Під час війни для багатьох важливою є правова позиція щодо поновлення процесуальних строків. Зокрема, в постанові від 13 липня 2023 року у справі № 560/10129/22 ВС вказав, що основним складником права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Через запровадження воєнного стану в Україні відмова позивачу в апеляційному оскарженні судового рішення є неправомірною. На переконання ВС, апеляційний суд задля забезпечення учаснику справи доступу до правосуддя повинен був урахувати ситуацію, яка склалась унаслідок збройної агресії рф (зокрема, відключення світла в зимовий період, що значно ускладнює роботу представників фізичних та юридичних осіб, постійні повітряні тривоги та ракетні обстріли), та поновити строк на подання апеляційної скарги.

Також на увагу заслуговує висновок ВС щодо неможливості скасування санкцій в судовому порядку. Він викладений в постанові від 30 травня 2023 року у справі № 640/7408/20, в якій ВС встановив, що суди надали оцінку обґрунтованості застосування санкцій та фактично вирішили питання законності указу Президента України, яким введено в дію рішення РНБО України щодо застосування до позивача санкцій. Водночас законність їх застосування не може бути предметом розгляду місцевого адміністративного суду. Рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування. Іншого порядку скасування санкцій чинне законодавство не передбачає.

ОРЕНДА ЗЕМЛІ ТА ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

«Цей рік був досить продуктивним для формування Верховним Судом єдиної правозастосовної практики. Про це, зокрема, свідчить наявність достатньої кількості відступів Великої Палати ВС від попередніх висновків та їх уточнення. Зокрема, варто виділити справу № 357/8277/19, до роботи над якою долучилася команда судової практики EVERLEGAL. Так, у постанові від 18 квітня 2023 року ВП ВС сформувала низку висновків щодо оренди землі, які стали одними з ключових у сфері земельних відносин за 2023 рік, та поставила крапку в довготривалих спорах юристів щодо моменту набрання чинності договорами оренди землі після 1 січня 2013 року», — зазначив партнер вказаної компанії Андрій Порайко.

По-перше, ВП ВС відступила від неправильного висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16. ВП ВС вказала, що за загальним правилом договір оренди землі, укладений після 1 січня 2013 року, є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено сторонами, а не з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як помилково вважалось іще з 2016 року. Адже через законодавчі зміни з указаної дати договір оренди землі не підлягає державній реєстрації, і закон, відповідно, не пов’язує момент набрання чинності з такою реєстрацією.

По-друге, ВП ВС виснувала, що у спорах щодо оренди землі для захисту прав орендаря може бути застосовано спосіб їх захисту шляхом витребування земельної ділянки з незаконного володіння іншого орендаря, якому ця ділянка була незаконно передана в оренду. Водночас ВП ВС зауважила, що в такому випадку відсутня необхідність застосовувати інші способи захисту, зокрема визнавати недійсним договір оренди землі, укладений між власником земельної ділянки та наступним орендарем.

Окрім цього, вирішено виключну правову проблему щодо юрисдикції спору про витребування орендарем земельної ділянки, яка належить фізичній особі, а первісним і наступним орендарями є юридичні особи. ВП ВС вказала, що такий спір підлягає розгляду в порядку ­цивільного судочинства, оскільки предмет спору безпосередньо стосується прав та обов’язків власника земельної ділянки.

Як зазначив суддя Північного апеляційного господарського суду Геннадій Кравчук, актуальною у вирішенні спорів відносно пролонгації договорів оренди землі залишається правова позиція ВП ВС щодо застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі». Зокрема, під час розгляду апеляційних скарг Київської міської ради та громадських організацій «Микільська слобідка» і «Лівий берег Дніпра» у справі № 910/605/20 за позовом ТОВ «ЛВ-Холдінг» до Київради про скасування її рішення та визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок, строк яких закінчився, ПАГС зважав на те, що регулювання правовідносин стосовно поновлення спірних договорів оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх закінчення, а саме — згідно з положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції. Апеляційний суд встановив, що ТОВ «ЛВ-Холдинг» не дотрималося вказаної процедури поновлення договорів оренди на новий строк. Так, товариство завчасно не повідомило орендодавця в особі Київміськради про намір продовжити орендні правовідносини та не додало до листів-повідомлень проєктів відповідних додаткових угод, що свідчить про відсутність підстав для застосування норм частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Говорячи про знакову для бізнесу практику, Олена Бізяєва, директор департаменту з правових питань та взаємодії з державними органами ArcelorMittal Kryvyi Rih, звернула увагу на зміну правової позиції ВС у частині визначення правової природи рішень органів місцевого самоврядування про встановлення ставок плати за землю.

Оскарження таких рішень суб’єктами господарювання не є унікальною практикою для України, оскільки, приймаючи ці рішення, органи місцевого самоврядування часто не дотримуються встановлених процедур. Досить довго позиція судів ґрунтувалася на тому, що «податкові» рішення органів місцевого самоврядування мають регуляторну природу, а отже, повинні прийматися з дотриманням не тільки норм Податкового кодексу України, а й Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Підхід змінився у 2021 році, коли об’єднана палата КАС ВС відступила від вказаного висновку та визначила, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є нормативно-правовим актом із питань оподаткування місцевими податками та зборами, який приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів ПК України, оприлюднюється у встановленому ним порядку і не має регуляторного впливу на відносини, оскільки не змінює порядку адміністрування податків, не встановлює «регулятивні механізми». Такий акт, на думку ОП КАС ВС, не належить до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (справа № 0940/2301/18). З цього приводу чотири судді висловили окрему думку.

Наразі ця позиція не має відступів. Водночас суди прямо ігнорують не тільки регуляторну природу «податкових» рішень органів місцевого самоврядування, а й ще норми законодавства, які на це вказують. На початку 2022 року законодавець вніс зміни до ПК України, зазначивши, що на період дії воєнного чи надзвичайного стану сільські, селищні, міські ради мають право приймати рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів і податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів без застосування процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», чим окремо закарбував у ПК України свою позицію щодо необхідності дотримуватися регуляторної процедури в мирний час.

«Тобто сам законодавець у спеціальному акті з питань оподаткування вже встановив, що в період, коли воєнний чи надзвичайний стан не впроваджений, органи місцевого самоврядування мають дотримуватись вимог вказаного закону. Чому суд ігнорує позицію законодавчого органу, для бізнесу досі залишається загадкою. Водночас органи місцевого самоврядування продовжують застосовувати регуляторні процедури на практиці. Ба більше, і в судових засіданнях не спростовують регуляторної природи своїх актів. Це може вказувати лише на існування виключної правової проблеми, яка може бути врегульована Великою Палатою ВС», — упевнена Олена Бізяєва.

СТРОКИ ЗВЕРНЕННЯ

Як зазначає юридичний директор групи компаній (холдингу) «Автек» Світлана Ренькас, заслуговує на увагу питання практичного застосування процесуальних строків в адміністративному судочинстві та деякі нюанси, на яких наголосив Верховний Суд.

Так, у постанові від 28 серпня 2023 року у справі № 400/11304/21 КАС ВС вказав, що двомісячний строк на подання позову органом архітектурно-будівельного конт­ролю, визначений абзацом 18 частини 1 статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», є строком, після якого підготовчі/будівельні роботи відновлюються, а не іншим, ніж перебачено КАС України, строком на звернення до суду. У зв’язку з цим, визначаючи строк на звернення до суду, слід керуватися положеннями частини 2 статті 122 КАС України, яка передбачає три місяці на звернення до суду для органу державної влади. Отже, Верховний Суд зробив висновок, що в таких справах не може застосовуватися інший строк, ніж той, який передбачено КАС України, чим усунув будь-яке інше тлумачення судового строку.

Також Світлана Ренькас зробила акцент і на застосуванні спеціального строку на звернення до адміністративного суду під час оскарження податкових повідомлень-рішень. Зокрема, в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 КАС ВС відступив від позиції в частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, в тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів із дня отримання платником податків рішення, і сформулював такий правовий висновок: норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду, і відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини 4 статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні в податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин — оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролювальних органів про нарахування грошових зобов’язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження — абзац 3 пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження, відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Згідно з постановою КАС ВС від 27 січня 2022 року № 160/11673/20 процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платник податків не використовував процедуру досудового вирішення спору (адміністративного оскарження), визначається частиною 2 статті 122 КАС України і становить шість місяців, а обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Верховний Суд взяв до уваги, що попередньо застосовувалася практика звернення з такими позовами протягом 1095 днів із моменту отримання повідомлення-рішення. Тому судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС наголосила на тому, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина під час вирішення питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

БАНКРУТСТВО ПІД ЧАС ВІЙНИ

Як зазначалося вище, у зв’язку з війною щораз більшої актуальності набувають справи про банкрутство. У цьому аспекті варто підкреслити, що Верховний Суд послідовно формує практику та дотримується передбаченого в статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства принципу концентрації розгляду в межах справи про банкрутство всіх спорів, стороною в яких є боржник.

Проте на практиці недостатньо врегульованим залишається питання, яким чином розглядаються спори, пов’язані з визначенням податкових зобов’язань, — у межах справи про банкрутство чи в межах окремого провадження. Загалом представники бізнесу, юристи та арбітражні керуючі вказують на виправданість концентрації всіх спорів за участі боржника в одній справі, але водночас звертають увагу на можливу загрозу формування альтернативної судової практики різними гілками судочинства.

Говорячи про новели судової практики у сфері банкрутства, Світлана Ренькас виокремила застосування інституту субсидіарної відповідальності, яка є самостійним видом цивільно-правої відповідальності, що покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, зокрема керівника боржника, за наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Наприклад, у постановах від 2 серпня 2022 року у справі № 908/314/18 та від 17 серпня 2023 року у справі № 910/21049/17 Верховний Суд виклав такі правові позиції:

— визначене частиною 2 статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, що мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності разом із боржником у процедурі банкрутства в разі відсутності майна боржника, повинно обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони, причинового зв’язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками, що привели боржника до стану неплатоспроможності);

— особи, спільними діями або бездіяльністю яких було заподіяно шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Особи вважаються такими, що спільно заподіяли шкоду, якщо вони заподіяли неподільну шкоду взаємопов’язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно заподіяли шкоду, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого.

Також у цьому контексті Світлана Ренькас звернула увагу на правову позицію, висловлену ВС у постанові від 22 жовтня 2022 року у справі № 911/3513/16, в якій зауважено, що сторона не може посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів / складових частин об’єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб’єкта відповідальності), що вказують на доведення до банкрутства, спростовує існування об’єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства, а відповідно, позбавляє суд підстав визначити суб’єктів відповідальності, встановити вину в діях/бездіяльності цих осіб і покласти субсидіарну відповідальність на її суб’єктів.

Зі свого боку, представник відділу цивільного та господарського судочинства управління судової практики, взаємодії з контролюючими та правоохоронними органами юридичного центру обслуговування ТОВ «МБС» (Metinvest Holding) Андрій Кравчук зазначив, що забезпечення дотримання прав кредиторів у процедурі банкрутства досягається в рамках передбачених законом процедур, зокрема шляхом реалізації права на оспорювання заявлених в

Читати PDF