У статусі прецеденту

Завантажити PDF

Аліна Мельник Народилася 5 червня 1984 року в м. Пирятині Полтавської області. Юридичну освіту здобула у 2002 році в Київському міжнародному університеті. У 2020–2024 роках навчалась в аспірантурі Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України. Доктор філософії в галузі права, захистила дисертацію на тему «Теоретичні засади формування прецеденту в сучасній судовій практиці». Працювала в судових органах України. З 2023 року працює в ЮФ «Салком». Спеціалізації: судова практика, корпоративне, цивільне, контрактне, антимонопольне право.

— Яке значення для юридичної практики має поширення прецеденту в судовій системі України?

— Для захисту інтересів як фізичних, так і юридичних осіб повинна існувати гнучка та ефективна система правосуддя, яка відповідає міжнародним стандартам. Якщо говорити схематично, то розуміння напрямів і, головне, наслідків правового регулювання має важливе значення для прийняття управлінських рішень. Ба більше, це дає можливість передбачити, як буде діяти судова система в тих чи інших спірних правовідносинах. Судовий прецедент дає змогу до певної міри стандартизувати можливі судові рішення в конкретних справах, а відповідно, мати справедливі очікування.

— Чи відповідає розвиток прецедентного права в Україні міжнародним тенденціям? 

— Звісно, відповідає. Поява в судовій системі України принципів прецедентного права — явище закономірне, оскільки такі системи в різних країнах світу змінюються під впливом економічних, політичних, соціальних, військових та інших факторів і в результаті цього відбувається конвергенція романо-германської та англосаксонської правових систем. Так, не секрет, що країни загального права почали більше використовувати статутне право, а країни континентального — прецедентне право. Зокрема, після останньої судової реформи в Україні суттєво змінилася не тільки структура Верховного Суду, а й правова природа його рішень. Особливого значення набули саме правові висновки, викладені в постановах ВС, що підтверджується закріпленням у законодавстві обов’язковості врахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм права. Тобто обов’язковим і важливим є висновок Верховного Суду саме щодо того, як слід застосовувати певні норми, а не щодо конкретного результату застосування цих норм до певних обставин справи. Суди нижчих інстанцій вивчають, аналізують практику ВС у подібних правовідносинах, і відповідно, обґрунтовують прийняті ними рішення правовими висновками Верховного Суду, інколи навіть зазначаючи конкретні його постанови, які містять ці висновки. Для судів нижчих інстанцій застосування висновків ВС є обов’язковим під час вирішення подібних справ. Звісно, ці суди можуть відступити від позицій Верховного Суду, аргументуючи таке відступлення під час ухвалення рішень. Проте якщо справа дійде до ВС і він не погодиться з викладеною аргументацією, то рішення будуть скасовані, бо не відповідають правовим висновкам Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах. 

Крім того, органи влади також повинні враховувати висновки Верховного Суду, які стосуються їхньої діяльності, оскільки в майбутньому їхні рішення в разі оскарження суди визнають недійсними та скасують. 

Тобто розвиток прецедентного права в Україні забезпечує прозорість і передбачуваність судової системи, відкритість діяльності органів державної влади, дотримання принципів верховенства права, які є необхідними елементами правової європейської держави.

— Які рішення суду можна вважати прецедентними? 

— В Україні судовий прецедент самостійним джерелом права в його традиційному розумінні офіційно не визнаний, та й не може бути визнаний, адже суди не здійснюють правотворчу функцію. А розглядати прецедент лише у вигляді його класичного прояву недоцільно, оскільки можуть існувати також інші «види прецеденту», зокрема доктринального тлумачення. Ознаки таких прецедентів спостерігаємо в національній судовій практиці, деяких рішеннях Суду ЄС, рішеннях ЄСПЛ, Конституційного Суду України і Верховного Суду. Так, рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні з 2006 року. Ухвалене ЄСПЛ рішення у справі за участю України є обов’язковим для неї. Водночас правові позиції, сформульовані ЄСПЛ під час розгляду справи, не мають загальнообов’язкової сили, але використовуються як так званий переконливий прецедент.

Певну обов’язковість врахування рішень Суду ЄС закріплено в Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом як акті прямої дії, що є новелою процесуального права. Верховний Суд уже застосовує практику Суду ЄС під час ухвалення рішень у справах, наприклад, у сфері енергетики. 

Ознаки судового прецеденту мають рішення Конституційного Суду України та Верховного Суду. Так, рішення КС мають ознаки судового прецеденту з огляду на їхнє значення та роль. Правові висновки ВС про застосування норм права, які містяться в його постановах, є обов’язковими для врахування судами всіх інстанцій, зокрема й самим Верховним Судом, під час вирішення спорів у подібних правовідносинах, а також для суб’єктів владних повноважень у разі застосування ними у своїй діяльності норм права, щодо яких уже сформована правова позиція ВС.

Крім того, законодавчо оформлено особливий порядок відступу від правових висновків ВС.

Усе це свідчить про перспективи дедалі ширшого впровадження в правову систему України, зокрема в судову сис­тему, судових рішень прецедентного характеру.

— Яке прецедентне значення рішення Суду ЄС мають для українських судів? 

— Практика Суду ЄС має ключове значення для правової системи Євросоюзу, а також для третіх країн, які повинні адаптувати своє законодавство до європейських стандартів. Відповідно, це стосується й України. Рішення Суду ЄС роз’яснюють, як необхідно тлумачити і застосовувати на національному рівні законодавство ЄС. В Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, зокрема, визначено, що в процесі поступового узгодження чинного та майбутнього законодавства України у сфері державних закупівель з acquis ЄС належна увага повинна приділятися відповідному прецедентному праву Європейського суду.

Також у цій Угоді сторони домовилися, що для вирішення правових проблем, на які поширюється дія норм Угоди про асоціацію, застосування практики Суду ЄС є обов’язковим. Верховний Суд уже приймає рішення з урахуванням практики Суду ЄС. Відповідно, зазначена практика має важливе (обов’язкове) значення для національних судів, оскільки сприяє глибшому розумінню змісту принципів і норм міжнародних угод, а також підходів до їх застосування, що дає змогу враховувати необхідні аспекти та наближати українську судову практику до європейських стандартів і допомагає інтеграції України до ЄС.

— Які кейси або судові рішення можете виділити з точки зору впливу прецеденту на подальшу практику?

— Найбільший вплив на формування національної судової практики, безумовно, мають рішення Верховного Суду, особливо його Великої Палати відповідно до її дискреційних повноважень.

Так, серед останніх цікавих рішень, які мають прецедентний характер, є актуальними та вже застосовуються як самим Верховним Судом, так і судами нижчих інстанцій, можна виокремити правові висновки щодо поділу бізнесу (вартості внесеного майна, половини отриманого доходу від діяльності товариства з обмеженою відповідальністю). Ці питання є одними з найбільш неоднозначних під час поділу спільного майна подружжя. Тривалий час дискусійним залишалося питання, чи належить частка учасника товариства до об’єктів спільної сумісної власності подружжя, а також які критерії визначення вартості такої частки. Відповідно, суди по-різному вирішували цю правову проблему. Застосовувалася судова практика, сформована ще у 2013–2015 роках Верховним Судом України, згідно з якою кошти, внесені одним із подружжя, який є учасником господарського товариства, в статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти транс­формується в право вимоги на виплату частини вартості такого внеску.

Проте у квітні цього року в справі № 760/20948/16-ц Велика Палата відступила від цього правового висновку та зазначила, що в разі внесення одним із подружжя в статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю кош­тів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, що зробила цей внесок, набуває право на частку учасника товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права під час поділу їхнього спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя в статутному капіталі. 

Таким чином, Верховний Суд вирішив цю правову проблему та чітко визначив, що під час поділу бізнесу ділиться не внесок, який був зроблений одним із подружжя, а частка учасника товариства. І її вартість повинна визначатися відповідно до реальної ринкової вартості частки в статутному капіталі товариства на момент поділу майна подружжя.

Цей приклад демонструє механізм дії прецедентної по суті аргументації, що впливає на сучасну судову практику.