Службова відповідність

Корупційні скандали, на жаль, уже стали звичним явищем для України та однією з найбільш обговорюваних суспільно-політичних тем сьогодення. Навіть з урахуванням реалій воєнного стану й постійних обстрілів, довкола теми корупції та роботи антикорупційних органів не вщухають спори, дискусії та інформаційні кампанії.

З одного боку, результати цієї роботи, про які говорять у публічному просторі, демонструють відданість України ідеї безкомпромісної боротьби з корупцією, але з іншого — виносять на широкий загал як об’єктивні, так і суб’єктивні проблеми в цій сфері. Зокрема, стають більш очевидними прогалини правового регулювання боротьби з корупцією.

В умовах щораз більшої уваги до питань службових злочинів та їх належної кваліфікації особливо важливо оцінювати вплив нових підходів у практиці Верховного Суду (ВС). Саме тому окремі рішення найвищої судової інстанції, які змінюють усталене розуміння норм кримінального права, привертають підвищений інтерес юридичної спільноти.

Слід відзначити колосальне значення роботи ВС, спрямованої на формування єдиної судової практики щодо застосування законодавства. Так, однією з останніх постанов, яка не залишила байдужою юридичну спільноту та стосувалася сфери службових злочинів, є постанова об’єднаної палати Касаційного кримінального суду (ККС) у складі Верховного Суду від 10 лютого 2025 року в справі № 757/11969/18-к.

У межах зазначеного кримінального провадження об’єднана палата вирішувала питання про те, чи має вирішальне значення для інкримінування особі зловживання владою або службовим становищем установлення домовленостей між службовою особою та вигодонабувачем, який отримав унаслідок зловживання будь-яку неправомірну вигоду.

Це питання було дійсно дискусійним, адже сама норма права сформульована досить абстрактно й надає правникам, зокрема суддям, можливість витлумачити цю недомовку по-різному.

Різне правозастосування на рівні ВС

Власне, різні підходи до її застосування і стали причиною передання справи на розгляд об’єднаної палати. Наприклад, у постанові від 23 квітня 2024 року в справі № 278/1664/20 колегія суддів першої судової палати ККС ВС виклала висновок, що в разі кваліфікації дій особи як зловживання владою або службовим становищем, якщо йдеться про те, що в результаті таких дій інша особа отримала вигоду, то необхідно довести існування в особи, яка обвинувачується в службовому зловживанні, мотивів, з яких вона була зацікавлена в отриманні вигоди іншою особою. А недоведеність цих елементів злочину, навіть за умови встановлення помилок або порушень, допущених під час виконання службових повноважень, виключає кваліфікацію вчиненого за статтею 364 Кримінального кодексу (КК) України.

Такого самого підходу дотримувалися й колегії суддів указаної судової палати ККС ВС у постановах від 6 квітня 2023 року в справі № 619/2627/20 та від 11 травня 2023 року в справі № 707/661/17, а також колегія суддів третьої судової палати ККС ВС у постанові від 5 квітня 2021 року в справі № 520/13641/15-к.

Натомість у постанові від 2 листопада 2022 року в справі № 724/1590/19 колегія суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду (КЦС) ВС виснувала, що наявність або відсутність домовленостей між службовою особою та безпосереднім вигодонабувачем жодним чином не перешкоджає кваліфікувати діяння такої службової особи, яка, зловживаючи владою або службовим становищем, діє з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди іншою фізичною або юридичною особою, за статтею 364 КК України, навіть якщо службова особа діє в інтересах третьої особи без доведення до її відома інформації про характер і зміст своїх дій. Аналогічний висновок сформульовано й у постанові ККС ВС від 2 лютого 2022 року в справі № 520/15641/15-к.

Висновки об’єднаної палати ККС ВС

У згаданій постанові від 10 лютого 2025 року об’єднана палата ККС ВС насамперед зосередила увагу на об’єкті правової охорони, зауваживши, що об’єкт відповідного кримінально караного діяння страждає незалежно від зав’язків між службовою особою, яка є суб’єктом злочину, передбаченого статтею 364 КК України, та вигодонабувачем.

Також об’єднана палата, підсумовуючи, констатувала, що зловживання службової особи, яке призвело до отримання неправомірної вигоди третіми особами, передбачає:

— обов’язкове встановлення факту усвідомленого використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби;

— усвідомлення факту отримання внаслідок такого зловживання неправомірної вигоди самим суб’єктом або третьою особою (особами);

— можливість кримінально-правової кваліфікації вчиненого за статтею 364 КК України й у разі відсутності попередніх домовленостей між тим, хто зловживає, з вигодонабувачем.

Варто також відзначити й підхід об’єднаної палати до обґрунтування свого висновку з посиланням на положення статті 19 Конвенції ООН проти корупції, а саме — що, на відміну від одержання неправомірної вигоди або зловживання впливом, які вимагають доведення взаємодії між двома або більше особами, зловживання владою чи службовим становищем зосереджується виключно на діях і намірах службової особи, яка, ймовірно, вчинила правопорушення. Таким чином, стаття 19 Конвенції вимагає лише доведення того, що службова особа вчинила злочинні дії, без необхідності встановлювати поведінку інших осіб, які могли, наприклад, пропонувати гроші в обмін на послуги.

Зловживання службовим становищем чи недбалість

Безумовно, таке тлумачення норми має право на існування та знайшло багато прихильників, зокрема в адвокатській спільноті. Проте постає питання, чи не спотворить ця правова позиція об’єднаної палати ККС ВС підходи в правозастосовній практиці органів досудового розслідування й судів першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінальних проваджень.

На моє переконання, найбільш проблемним питанням є розмежування зловживання службовим становищем і службової недбалості. Установлення зв’язку між службовою особою та вигодонабувачем завжди було наріжним каменем для відмежування прямого умислу від недбалості. Адже умисел є очевидним, якщо існує певна домовленість між такими суб’єктами. Як сторона обвинувачення, так і суд, виносячи вирок, детально досліджували цей аспект, що давало змогу відсіяти випадки службової недбалості.

Натомість у Єдиному державному реєстрі судових рішень зустрічаються позиції судів на кшталт цієї: «З огляду на такі правові висновки колегія суддів не вважає за необхідне зосереджуватися на встановленні наявності зв’язку особи А., з одного боку, зокрема і з особою Б. та третіми особами — з іншого».

Таке тлумачення дає поле для зловживання з боку органів слідства. І кожна друга службова недбалість може буде представлена в суді як зловживання службовим становищем.

Зловживання службовим становищем чи розтрата

Окрім цього, вважаю, що правова позиція об’єднаної палати ККС ВС може мати наслідком розмивання кордонів таких кримінальних правопорушень, як зловживання службовим становищем і розтрата, вчинена службовою особою. Адже розтрата, визначена статтею 191 КК України, також передбачає безоплатне передання майна на користь третьої особи, зв’язок якої із суб’єктом злочину не є обов’язковим та не завжди — очевидним.

Так, у своїй постанові об’єднана палата зазначає, що «головним для складу злочину, передбаченого статтею 364 КК України, є усвідомлене вчинення зловживання владою або службовим становищем. Якщо суб’єкт цього злочину вчинює певні діяння всупереч інтересам служби та внаслідок цього інша фізична або юридична особа безпідставно незаконно отримує нематеріальні або матеріальні блага, то це є достатньою підставою для інкримінування особі складу злочину, передбаченого статтею 364 КК України, якщо у вчиненому наявні всі інші ознаки цього складу».

Тож виходить, що за певних умов те саме діяння може бути кваліфіковане як зловживання владою та як розтрата майна.

У підсумку хочу зазначити, що з такою позицією об’єднаної палати ККС ВС можна погоджуватись або не погоджуватись, однак це реалії, з якими адвокатам доводиться рахуватися та працювати. І це підтверджує аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень, адже висновки, викладені в постанові від 10 лютого 2025 року у справі № 757/11969/18-к, активно ретранслюються судами різних інстанції, зокрема Вищим антикорупційним судом та Апеляційною палатою ВАКС.