Прокурорський запит
Завантажити PDF
 | Олексій Менів Народився 1988 року в м. Коломиї Івано-Франківської області. Є випускником Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, яку закінчив у 2010 році, та Хартфордширського університету (Великобританія). Кар’єру юриста-практика розпочав іще за студентства у 2006 році, а у 2010-му приєднався до команди юридичної компанії «Шкребець і Партнери». З 2013 року — партнер АО «Шкребець і Партнери». Займався науково-педагогічною діяльністю в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого, де обіймав посаду доцента кафедри військового управління та права. Спеціалізується на кримінальному, податковому, господарському праві, у сфері земельних, договірних та пов’язаних із нерухомістю правовідносин. У 2018 та 2020 роках увійшов до п’ятірки найкращих адвокатів України з кримінального права за версією газети «Юридична практика». В англомовному дослідженні юридичного ринку Ukrainian Law Firms. A Handbook for Foreign Clients за 2018, 2019, 2020, 2021, 2024 роки Олексій Менів названий серед лідерів правників у галузі кримінального права. У 2022 році увійшов до рейтингу лідерів адвокатів із кримінального права за версією дослідження The Best Lawyers in Ukraine 2022 від «Юридичної газети». У міжнародному рейтинговому дослідженні Legal 500 відмічений як досвідчений кримінальний адвокат.Також є членом координаційної ради з питань розвитку підприємництва при харківському міському голові. З 2022 року — радник харківського міського голови з правових питань. |
— Чи змінилися підходи в роботі антикорупційних органів із початку повномасштабного вторгнення?
— Підхід до викриття правоохоронними органами корупційних злочинів, учинених посадовими особами, змінився в бік збільшення кількісних показників за рахунок якості досудового розслідування.
За останні два роки значно зросла кількість кримінальних проваджень за результатами проведення публічних закупівель за бюджетні кошти щодо державних посадовців і представників органів місцевого самоврядування. Здебільшого внесення відомостей в ЄРДР зумовлено нічим не обґрунтованим аналізом, здійсненим прокурором чи слідчим, публічно доступної документації стосовно закупівлі, безпідставним висновком (припущенням) про ймовірне завищення вартості товарів чи послуг. І після цього всупереч вимогам частини 1 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України розпочинається досудове розслідування. У таких випадках правоохоронні органи незаконно перебирають на себе повноваження контролювальних органів, зокрема Держаудитслужби, що суперечить Конституції, КПК України та Закону «Про прокуратуру».
Для виправдання такого безпідставного втручання в господарську діяльність державних чи комунальних підприємств або інших осіб, відповідальних за здійснення публічної закупівлі, робляться сумнівні висновки експертів про наявність середньоринкових цін на продукцію (послуги). Різницю ж із ціною закупівлі інкримінують як заволодіння державними коштами чи їх розтрату. Зазвичай визначена експертом «середньоринкова ціна» є просто середнім значенням певних показників, розрахованим арифметичною дією, що не потребує будь-яких спеціальних знань експерта-товарознавця. Те саме стосується й висновків експертів-економістів.
Тож маємо безпідставне спрощення і звуження обставин, які підлягають доказуванню для доведення вини особи в суді. І за умови належним чином організованого захисту визнання судом особи винною в таких випадках завжди ускладнюється.
— Формування доказової бази — чи не найголовніше завдання органів досудового розслідування. У цьому контексті як би ви оцінили їхню підготовку до судових процесів?
— Як показує досвід, сьогодні спостерігається тенденція до спрощення виконання прокурором своїх обов’язків у суді під час підтримання державного обвинувачення, подання апеляційних і касаційних скарг у кримінальному процесі. Зокрема, часто під час подання письмових доказів для їх дослідження прокурор, на відміну від сторони захисту, утримується від надання пояснень, яку саме обставину, викладену в обвинувальному акті, доводить той чи інший доказ, як окремо, так і в сукупності з іншими доказами.
Доведення наявності чи відсутності обставин, які є предметом судового розгляду на підставі поданих доказів, є прямим обов’язком прокурора. Він повинен не просто подавати до суду матеріали кримінального провадження, а й зазначати, що саме кожен із документів підтверджує. Не роблячи цього, прокурор фактично змушує суд самостійно встановлювати такі обставини та перевіряти їх за поданими доказами, таким чином перекладаючи частково на суд функції сторони обвинувачення, що геть нівелює одну з головних засад кримінального судочинства — принцип змагальності сторін.
Також наявна тенденція щодо застосування аналогії закону в кримінальних провадженнях, досудове розслідування в яких здійснюють детективи НАБУ за процесуального керівництва САП, що прямо заборонено статтею 3 Кримінального кодексу України.
Наприклад, викладаючи в обвинувальному акті обставини вчинення злочину, які безпосередньо свідчать про можливе надання посадовою особою неправомірної вигоди на користь іншої юридичної особи шляхом зловживання службовим становищем, зокрема під час здійснення публічних закупівель, сторона обвинувачення завжди кваліфікує такі дії за частиною 4 або 5 статті 191 КК України, санкції яких є більш тяжкими, ніж статті 364 КК України. Така поведінка правоохоронних органів є сталою, незважаючи на норми матеріального права, а також численні висновки Верховного Суду, згідно з якими кваліфікація дій посадової особи за статтею 191 КК України можлива виключно за умови безоплатного відчуження ввіреного їй майна чи заволодіння ним (пункт 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 6 листопада 2009 року; постанова Верховного Суду від 16 січня 2024 року у справі № 642/5561/14).
Таким чином, суд позбавлений можливості застосувати вимоги частини 3 статті 337 КК України, оскільки перекваліфікація вчиненого діяння зі злочину проти власності на злочин у сфері службової діяльності потребує зміни формулювання обвинувачення, зокрема щодо різних об’єктів злочинних посягань, спрямованості умислу та намірів обвинуваченого, що є виключною прерогативою прокурора. І така перекваліфікація буде свідчити про перебирання судом дискреційних повноважень прокурора, що прямо заборонено процесуальним кодексом.
— Тенденцією останніх років є доволі високі суми застави, на яких наполягає сторона обвинувачення в провадженнях щодо корупційних злочинів. Чи виправдано це, на вашу думку, та чи підтримує це суд?
— Розмір застави повинен визначатися слідчим суддею виключно в межах, встановлених частиною 5 статті 182 КПК України. Визначення суми застави відповідно до розміру «ймовірно спричиненої шкоди» не узгоджується з приписами цієї норми. Розмір імовірно спричиненої шкоди — це та обставина, яка підлягає обов’язковому доказуванню під час судового розгляду справи по суті та не може бути достеменно встановлена під час досудового розслідування. Процесуальний закон жодним чином не пов’язує розмір застави з розміром такої шкоди. Також сама собою заможність особи, щодо якої вирішується питання про обрання запобіжного заходу, не є виключною обставиною, яка дозволяє суду визначати суму застави, що перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Виключною обставиною може бути наявність в особи громадянства іншої країни та/або власного бізнесу за кордоном, який може дати змогу покинути територію України та тривалий час переховуватися від органів досудового розслідування й суду, щоби сплив строк притягнення до кримінальної відповідальності.
Отже, визначення застави в розмірі, який значно перевищує встановлені законом межі, без наявності реальних виключних обставин є істотним порушенням кримінального процесуального закону, принципу верховенства права та права особи на справедливий суд.
— Прокоментуйте останні корупційні скандали з представниками МСЕК, які також торкнулися органів прокуратури й інших органів.
— Викриття таких ганебних випадків у той час, коли країна перебуває в стані війни з рф, і надання їм певного суспільного розголосу є необхідним та виправданим, але за умови дотримання норм Конституції та КПК України щодо презумпції невинуватості особи, вину якої може встановити виключно суд. Також необхідно вирішувати питання стосовно відповідальності представників правоохоронних органів, які сприяли вчиненню таких злочинів або прикривали незаконну діяльність посадових осіб МСЕК. Водночас можливість вчинення будь-якою посадовою особою корупційного правопорушення шляхом використання своїх дискреційних повноважень існує виключно завдяки прогалинам та іншим недолікам нормативно-правових актів, які регулюють діяльність такої особи.
Видавництво