Корпоративний вектор

Ці два твердження повною мірою відображають події останніх років, що стосуються стану корпоративної реформи державного сектору економіки й спрямовані на боротьбу з корупцією та неефективним управлінням державними активами.

Для багатьох представників приватного бізнесу корпоративне управління в держсекторі — ширма, за яку заглядають, тільки коли виникають інформаційні події в ЗМІ. Ви спитаєте: то що ж там такого відбулось? А відбулася не що інше, як революція в корпоративному управлінні державного сектору економіки. (Слово «революція» вжито не випадково, адже воно походить від пізньолатинського revolutio (переворот, перетворення) й означає різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого.)

Тож який стрибкоподібний перехід відбувся? 2025 рік став фінальною віхою ери Господарського кодексу України. Але в контексті корпоративного управління в держсекторі економіки, хоч як дивно, революцією став не сам факт скасування Господарського кодексу (точніше, не тільки він), а те, що з цим пов’язано. А саме — Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 9 січня 2025 року (Закон № 4196-IX).

Що цьому передувало?

Господарський кодекс за своєю суттю був компіляцією чинного на той час правового поля на фоні пострадянського синдрому «міцних господарників», які були впевнені, що державою може керувати «кухарка». У 90-х роках минулого століття, під час перехідного періоду від недобудованого комунізму до ринкової економіки, держава під тиском подій прийняла низку тимчасових (перехідних) законів: про власність, про підприємства, про порядок погашення зобов’язань платників податків (хто пам’ятає — так званий закон 2181) тощо. Кодифікація цих та інших чинних на той час законів і похідних від них правовідносин привела до появи на світ Господарського кодексу України, хоч, звісно, це не єдина причина такої появи. Тож передумови в минулому — з’ясували.

А які ж були передумови так званої революції в корпоративному управлінні державного сектору економіки сьогодення?

Економіка, як середовище господарської діяльності, відповідно до постулатів діалекти, постійно й безперервно змінюється. Підходи до організації та регулювання господарської діяльності еволюціонують. Але, що вже стало звичним для нашої держави, еволюція відбувається у двох паралельних реальностях: реальності приватного бізнесу та реальності державного сектору економіки. І знову подвійні стандарти, скажете ви. Авжеж, ви маєте рацію! Держава в жодній країні з розвиненою економікою не вважається ефективним власником. Чому? Це добре видно на прикладі України: держава, з одного боку, визначає правила й контролює їх виконання, а з іншого — має доступ до ресурсів та активів великих державних підприємств, контролює менеджмент, що є набором інгредієнтів, із яких «печеться» корупція. То в чому тоді проблема? Якщо всім усе відомо, чому досі не змінено «рецепт випікання»? На це запитання, напевно, є відповідь, але вона риторична й глибоко філософська. Та закони, діалектика й час роблять свою справу, особливо коли є міжнародні партнери, які не залишили нашу державу саму в час викликів і випробувань, спрямувавши частину коштів своїх платників податків на підтримку багатостраждальної української економіки. Що, очевидно, й спонукало партнерів України (великий їм за це уклін!) та прогресивних політичних діячів, і звісно, передових правників докласти зусиль, щоби внести зміни в цей «диво-рецепт». Однією з них є Закон № 4196-IX, яким скасовано Господарський кодекс і встановлено обмеження, а фактично — заборону на створення нових державних підприємств, визначено обов’язок перетворити (корпоратизувати) весь наявний радянський спадок держпідприємств  на господарські товариства з переважно трирівневою корпоративною системою управління та незалежними наглядовими радами.

Міжнародний досвід
і українські реалії

Незалежність наглядових рад, їх формування — це окрема історія хвороби, але й одужання. Так у чому тут сенс, спитаєте ви. А сенс у тому, що держава стає акціонером — власником акцій цих господарських товариств в обмін на майно, передане державою в їхні статутні капітали. Тобто держава, як акціонер, втрачає прямий доступ до такого майна та ресурсів, а також безпосередній вплив на менеджмент, оскільки основна роль нагляду (контролю) та ухвалення стратегічних рішень, зокрема щодо розпоряджання активами, відводиться незалежним наглядовим радам. Керівні принципи корпоративного управління для державного сектору економіки як єдиний та прозорий підхід до такого управління сформульовані Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Керівні принципи ОЕСР щодо корпоративного управління підприємствами державної форми власності (Керівні принципи) викладені в додатку до Рекомендації ОЕСР (OECD/LEGAL/0414), прийнятої Радою ОЕСР 8 липня 2015 року, в редакції від 3 травня 2024 року. Пунктом II.C

Керівних принципів визначено, що держава має дозволити наглядовим радам виконувати свої обов’язки та повинна поважати їхню незалежність.

Для довідки: уряд України та ОЕСР 12 грудня 2022 року підписали оновлену Угоду щодо привілеїв, імунітетів і пільг, наданих ОЕСР та її офісу в Україні. Угода була ратифікована Верховною Радою України 6 лютого 2023 року Законом України № 2900-ІХ. Тож Керівні принципи ОЕСР є серйозною заявкою на перемогу в побудові системи корпоративного управління в державному секторі економіки.

Необхідно об’єктивно визнати, що інститут наглядових рад, а особливо незалежних директорів (незалежних членів наглядових рад) у державі, як то кажуть, «щойно пішов у перший клас». До речі, про це свідчить той факт, що лише цього року було створено Українську асоціацію корпоративних радників (АУКР). Останніми роками спостерігаються «експерименти» із залученням незалежних директорів з європейських країн, але це дуже часто має вигляд їзди шляхами України на англійському авто преміумкласу з рульовою колонкою праворуч. Ніби преміумклас, ніби все дорого-багато, але результат… Ну, ви розумієте.

На завершення

Думаю, всі пам’ятають жартівливий вислів про пошуки чорної кішки в темній кімнаті. Корпоративне управління в державному секторі економіки поки що здебільшого видається саме таким. Темна кімната — це державний сектор економіки, чорна кішка — корупція та неефективність управління, а шукають (боряться) наглядові ради, громадськість і міжнародні спостерігачі. Та проблема (у фольклорному сенсі) полягає в тому, що для «відшукання кішки» треба ввімкнути світло! І таким світлом для виявлення критичних системних проблем у державному секторі економіки може бути, і сподіваюсь, буде Закон № 4196-IX та Українська асоціація корпоративних радників.