Комплексні справи

­— Як би ви описали поточний стан сегмента White-Collar Crime українського юридичного ринку?

— Українська практика White-Collar Crime пройшла надзвичайно стрімку еволюцію. Якщо десять років тому вона існувала лише як напрям у межах кримінального права, то сьогодні це повноцінна самостійна юридична галузь із чіткою структурою та власною експертизою.

Війна стала каталізатором цього зростання. Кількість справ проти представників бізнесу суттєво зросла. Водночас підвищились і вимоги до рівня підготовки адвокатів: недостатньо бути фахівцем лише в кримінальному процесі. Потрібні глибокі знання економіки, фінансових механізмів, корпоративного управління та міжнародного права.

— Які справи формують основний масив WCC-практики? Чи виокремилася чітка спеціалізація адвокатів у підсегментах WCC?

— Основу WCC сьогодні становлять справи щодо корупції, зловживання службовим становищем, податкових злочинів, розкрадання коштів, кіберзлочинів, а також кейси міжнародної правової допомоги, екстрадиції, взаємодії з Інтерполом. Поступово формується спеціалізація в межах самої галузі — команди, які працюють винятково з військовими закупівлями, санкційними порушеннями, податковими зловживаннями або фінансовим шахрайством.

Це свідчить про зрілість ринку й наближення до світової практики, де WCC — окрема екосистема з глибоким зануренням в індустрії клієнтів.

— Наскільки суттєво зросла кількість кримінальних проваджень проти бізнесу під час війни?

— Дуже суттєво. Повномасштабна війна активувала суспільний запит на справедливість і боротьбу зі зловживаннями. У відповідь правоохоронні органи почали діяти агресивніше, подекуди механістично. Ми бачимо повернення до старої практики, коли «результат» вимірюється не якістю доведених справ, а кількістю підозр, обшуків і арештів активів.

Це небезпечна тенденція. У спробі продемонструвати ефективність за будь-яку ціну іноді нехтують правами бізнесу. А в умовах воєнного часу підприємці й без того працюють на межі виживання.

— Чи є запит бізнесу на превентивні програми: внутрішні політики, навчання для менеджменту, системи реагування на ризики корупції чи зловживань?

— Сьогодні запит на превенцію безпрецедентно високий. Бізнес нарешті чітко усвідомив, що кримінальним ризикам легше запобігти, ніж потім рятувати ситуацію в суді.

Ми бачимо системний перехід від реактивної до проактивної моделі поведінки. Компанії створюють внутрішні політики, комплаєнс-програми, системи фінансового моніторингу, процедури внутрішніх розслідувань. Навіть середній бізнес запроваджує програми навчання для керівного складу щодо антикорупційної етики й кримінальної відповідальності.

Це вже не формальні документи для галочки, як було раніше, а частина корпоративної стратегії виживання в часи турбулентності. Особливо це відчутно в банківському та фінансовому секторах, де будь-яка помилка може мати наслідки у вигляді санкцій чи кримінального провадження.

— Чи змінився підхід правоохоронних органів до розслідування злочинів у сфері WCC?

— Так, система розслідувань змінилась, але ці зміни поки що неоднорідні. З одного боку, ми бачимо появу фахових детективів, які працюють у взаємодії з міжнародними партнерами, вміють користуватись інструментами запитів до іноземних юрисдикцій, аналізують фінансові дані. Запити до банків Кіпру чи Люксембургу вже стали буденністю. Це позитивна еволюція.

З іншого боку, зберігаються старі інструменти тиску: обшуки без належного обґрунтування, арешти майна без доказів, блокування роботи компаній. Правоохоронна система досі часто живе за показниками, а не за змістом. Це шкодить як бізнесу, так і репутації самої держави.

— Які проблеми є найгострішими на практиці?

— Виділяю три головні проблеми.

По-перше, зловживання інструментами впливу. Маємо справу з безпідставними обшуками, тиском на менеджмент, арештами активів без належного доказового підґрунтя. Це підриває роботу компаній та формує токсичний для інвестицій клімат.

По-друге, затягування кримінальних проваджень. Роками можуть існувати провадження без повідомлення про підозру. Але протягом цього періоду «підвішеності» діють арешти, тривають слідчі й процесуальні дії. Для бізнесу це означає фактичне блокування операцій та управлінських рішень.

По-третє, зниження рівня судового контролю. На практиці аргументи сторін часто не мають вирішального значення. Обмеження прав виправдовують абстрактними «інтересами держави». У таких умовах бізнес не може прогнозувати рішень щодо арешту майна чи обрання запобіжного заходу, і це руйнує довіру до правосуддя та системної взаємодії з державою.

— Які напрями визначатимуть розвиток WCC в найближчі роки?

— Є кілька трендів, які вже сьогодні формують порядок денний.

Так, очікуємо криміналізації порушень санкцій. Це створить окремий напрям практики, пов’язаний з міжнародним фінансовим контролем. Далі — Military WCC: зловживання під час військових закупівель, фінансуванні оборонної сфери, махінації в галузі відбудови. Це зона підвищеної уваги як правоохоронців, так і суспільства. А також посилення міжнародної взаємодії, що проявлятиметься у вигляді спільних слідчих груп, екстрадиційних процедур, аналізу даних через транскордонні запити тощо.

— Що би ви порадили юристам, які прагнуть розвиватися у сфері WCC?

— По-перше, не зводьте WCC до кримінального процесу. Це багатошарова сфера, яка вимагає знань у фінансах, міжнародному праві, корпоративному управлінні. Без міждисциплінарного підходу тут не обійтися.

По-друге, розумійте економіку. Адвокат має розуміти бізнес клієнта, його структуру, ризики, логіку ухвалення рішень. Це дає змогу не лише захищати, а й запобігати загрозам.

І нарешті, створюйте репутацію не словами, а результатами. У WCC-кейсах до адвоката приходять не за красивими фразами, а за захистом репутації, свободи або активів. Надійність, витримка, тактика — ось що формує довіру.