Іспит на стійкість

width=

Лариса РОГАЧ,

секретар Великої Палати Верховного Суду

2022-й став роком безпрецедентних в історії незалежної України випробувань. У час, коли наші міста здригаються від вибухів ворожих ракет та артилерійських канонад, а російські танки вгризаються в нашу землю, здійснювати правосуддя і дбати про забезпечення сталості та єдності судової практики складно. Але протягом усього часу повномасштабного вторгнення росії упевнено можна було сказати: судова система України склала іспит на стійкість. Суди України продовжували забезпечувати право громадян на доступ до правосуддя та відповідати запиту на справедливість, який ще ніколи не був таким високим.

Під час цієї кривавої фази збройної російської агресії, яка триває вже понад вісім років, зростає кількість справ про відповідальність держави за шкоду, спричинену бойовими діями. У 2022 році Верховний Суд розглянув цивільну справу № 760/17232/20-ц за позовом до рф (в особі посольства рф в Україні) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії рф, та дійшов фундаментального висновку про те, що судовий імунітет рф не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України.

Велика Палата ВС прийняла важливу постанову у справі № 635/6172/17, яка стосується відшкодування державою моральної шкоди, заподіяної особі через смерть матері, що настала внаслідок терористичного акту на непідконтрольній Україні території під час проведення АТО. У цій справі ВП ВС зробила ґрунтовні висновки щодо позитивних та негативних обов’язків держави за Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод і зазначила, що стягнення з України відшкодування будь-якої шкоди можливе за умови, що суд установив протиправність діяння саме нашої держави.

У новій системі процесуальних координат Верховний Суд діє вже майже п’ять років. У 2018—2019 роках Велика Палата ВС багато часу присвятила питанням розмежування юрисдикцій, у 2020—2021 роках — захисту права власності, а 2022-й став роком пошуку ефективних способів захисту порушених прав. Одна з ключових позицій ВП ВС зводиться до того, що застосований судом спосіб захисту зрештою повинен призвести до повного відновлення або захисту порушеного права чи інтересу позивача й не потребувати повторного звернення до суду. Таке судове рішення має бути виконуваним і відповідати принципу процесуальної економії.

Наприклад, у справі № 914/2618/16 ВП ВС виснувала, що ефективним способом захисту інтересів і прав банку може бути вимога про витребування на користь боржника рухомого та нерухомого майна як набутого покупцем без достатньої правової підстави. А в справі № 462/5368/16-ц Велика Палата ВС констатувала, що застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, коли ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За таких умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом не про визнання договору поруки припиненим, а про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою.

У 2022 році зменшилась кількість позовів до органів суддівського врядування, які наразі не провадять своєї діяльності. Попри це Верховний Суд продовжував напрацьовувати судову практику в таких спорах. У справі № 9901/230/19 Велика Палата ВС виснувала, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. У цій справі ВП ВС визнала рішення ВРП про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді немотивованим, оскільки воно не містило належного обґрунтування того, що поведінка судді викликає небезпідставний сумнів стосовно відповідності позивача критерію доброчесності.

Важливим елементом у роботі Великої Палати є приведення судової практики до наявного рівня розвитку суспільних правовідносин і контекстів. Наприклад, у справі № 160/3364/19 ВП ВС відступила від практики ВСУ щодо поширення на податкові правовідносини приписів статті 205 КК України. У цій справі ВП ВС висловилася про відповідальність платника податків за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою і зазначила, що факт використання первинних документів із недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку.

Також у 2022 році ВП ВС робила важливі та резонансні висновки в кримінальних провадженнях. У справі № 756/10060/17 було констатовано, що в разі призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної в кримінальному провадженні слідчої групи, суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, чиї та які саме права і свободи було порушено й у чому це виражалося.