Інституційна стійкість

У цьому контексті Вищий антикорупційний суд (ВАКС) та Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (АП ВАКС) відіграють ключову роль у формуванні сучасної правозастосовної практики, фактично задаючи нові стандарти кримінального процесу в справах про корупційні правопорушення.

Воднораз на тлі досягнутого прогресу проявляється і низка системних викликів. Зокрема, окремі судові рішення, що претендують на становлення прецедентної практики, іноді виходять за межі буквального тлумачення положень Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України та спеціальних законів. Такі підходи ускладнюють правозастосування й породжують дискусії серед правничої спільноти.

У цій статті проаналізовано основні проблемні аспекти, з якими стикається адвокат у практиці захисту в антикорупційних кримінальних провадженнях.

Поняття «обґрунтована підозра»

Термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача у ймовірності вчинення особою правопорушення. В українській практиці часто посилаються на рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (2011 рік). Проте варто пам’ятати, що в цій справі йшлося насамперед про стандарти та передумови законності затримання особи, а не про універсальне тлумачення поняття підозри в кримінальному провадженні загалом.

Спотворене застосування цього прецеденту, на жаль, доволі часто зустрічається в національній практиці. Окремі суди та органи досудового розслідування інтерпретують вказане рішення ЄСПЛ як універсальний стандарт для оцінювання будь-якої підозри, що створює ризики формалізму й необґрунтованого затримання, порушення процесуальних гарантій та прав людини.

Використання запобіжних заходів

У практиці окремих судів простежується сформований підхід, відповідно до якого розмір застави апріорно не може вважатися надмірним. Така логіка породжує низку передбачуваних наслідків, зокрема:

— у разі порушення підозрюваним покладених процесуальних обов’язків робиться висновок про «недостатність» застави та необхідність її збільшення;

— у разі відсутності порушень наявна застава розцінюється як ефективний превентивний інструмент.

Такий підхід фактично нівелює принцип пропорційності, закладений у сис-

тему запобіжних заходів, та зводить їх застосування до формального механізму процесуального контролю замість забезпечення реального захисту прав і свобод особи.

Маніпуляції з повідомленням про підозру

У практиці окремих суддів сформувався підхід, відповідно до якого виділення окремих епізодів у нове кримінальне провадження фактично обнуляє статус первісного провадження, створюючи враження, ніби повідомлення про підозру ніколи не здійснювалося. Така інтерпретація призводить до юридично некоректних висновків і суперечить фундаментальним принципам безперервності та послідовності кримінального провадження.

Статус адвокатури в антикорупційних справах

Сучасна судова практика свідчить про наявність тенденції до знецінення професійної діяльності адвоката, що об’єктивно ускладнює реалізацію ефективного захисту. Водночас саме висококваліфіковані адвокати продовжують відігравати визначальну роль у забезпеченні прав й інтересів підозрюваних та обвинувачених. Це, своєю чергою, підкреслює певну суперечливість і парадоксальність ставлення до інституту адвокатури в сучасному правозастосуванні.

Строки та процесуальні формальності

У судовій практиці досить часто спостерігається нехтування встановленими строками досудового розслідування та судовим контролем за ними. Посилання на нібито невирішені процесуальні дилеми, що за логікою нагадують запитання про те, що було першим: курка чи яйце, нерідко використовуються як формальне обґрунтування для подовження розслідування. Такий підхід фактично дає стороні обвинувачення можливість систематично пролонгувати строки без належної змістовної судової перевірки.

Проблеми із застосуванням тримання під вартою та застави

Непослідовне й вибіркове застосування положень частин 1 та 3 статті 183 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України призводить до ситуацій, коли прокурор обґрунтовує неможливість застосування більш м’яких запобіжних заходів, однак суд все одно визначає розмір застави. Згідно з відповідними нормами КПК України, якщо стаття презюмує можливість чи обов’язок призначення альтернативи у вигляді застави, визначати тримання під вартою неможливо, тому що це не виключна обставина. У протилежному випадку слідчий суддя і сторона обвинувачення суперечать самі собі.

Така практика суперечить внутрішній логіці кримінального процесуального закону, порушує принцип пропорційності та підриває передбачуваність правозастосування.

Суворість покарання як фактор оцінки ризику

Практика Європейського суду з прав людини послідовно наголошує, що сама лише тяжкість інкримінованого діяння не може слугувати достатнім обґрунтуванням для тривалого тримання особи під вартою. Перекладення тягаря доведення на підозрюваного чи обвинуваченого суперечить базовим стандартам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підриває засади справедливого судового розгляду.

Оцінка доказів та експертизи

У судовій практиці нерідко простежується тенденція сприймати протоколи огляду, а також аналітичні довідки й висновки детективів як самодостатні докази, без належного проведення незалежної експертизи. Такий підхід фактично нівелює стандарти допустимості та належності доказування. Водночас дослідницька частина окремих судових експертиз часто залишається недостатньо прозорою та деталізованою, що істотно ускладнює повноцінну оцінку достовірності й переконливості отриманих висновків.

Доступ до матеріалів провадження

Після завершення досудового розслідування ВАКС та АП ВАКС лімітують можливість адвоката оскаржувати бездіяльність детектива. Такий підхід суттєво обмежує інструменти процесуального контролю сторони захисту та фактично унеможливлює повноцінну реалізацію права на захист.

Ліміт часу для адвокатів

У практиці апеляційного розгляду нерідко трапляються ситуації, коли захиснику надається лише декілька хвилин для виступу, що об’єктивно позбавляє його можливості повноцінно викласти та обґрунтувати правову позицію. Такий підхід істотно звужує зміст права на справедливий судовий розгляд.

Висновки

1. Антикорупційна практика засвідчує наявність низки системних проблем, зокрема надмірного формалізму й недостатнього забезпечення процесуальних прав підозрюваних та обвинувачених.
2. Окремі судові рішення ухвалюються й формулюються поза межами чіткого змісту Конституції та законів України, що призводить до виникнення непередбачуваних і юридично неоднозначних правових наслідків.
3. Незважаючи на поодинокі прояви знецінення ролі адвокатури, вона й надалі залишається невіддільним ключовим інститутом у системі захисту прав і свобод людини.
4. Практика ВАКС та АП ВАКС потребує подальшого узгодження з фундаментальними принципами пропорційності, верховенства права й дотримання належної правової процедури.