Яка різниця
Завантажити PDF
 | Юрій Петренко, керуючий партнер ADER HABER, адвокат, заслужений юрист України |
Колосальні обсяги кредиторської заборгованості теплопостачальних підприємств не є новиною. За підрахунками Асоціації міст України, заборгованість держави перед підприємствами тепло- та водопостачання з відшкодування різниці в тарифах уже сягає 64 млрд гривень. Для порівняння: рік тому Міністерство розвитку територій, громад та інфраструктури України фіксувало наявність такої заборгованості в обсязі 36 млрд гривень.
Утворення та зростання сум заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу триває вже не одне десятиріччя. Задля «сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобігання їх банкрутству <…> та впровадження механізмів погашення заборгованості», зокрема за товари, роботи (послуги), спожиті в процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв (у тому числі електричної та теплової енергії), відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, Верховна Рада України ще 23 червня 2005 року ухвалила Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711-IV.
Через одинадцять років законодавець констатував невідповідність установлених тарифів на теплову енергію, централізоване опалення та інші комунальні послуги реальним цінам на енергоносії, необхідні для надання цих послуг, і ухвалив Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» від 3 листопада 2016 року № 1730-VIII.
Діяльність у сфері теплопостачання здійснюється в умовах спеціального державного регулювання, зокрема в частині регулювання тарифів, і держава визнала, що «тарифи на теплову енергію та її виробництво, які розраховані за механізмом закону, не завжди забезпечують покриття економічно обґрунтованих витрат, понесених підприємствами на виробництво теплової енергії».
Додатково у 2021 році було укладено низку меморандумів, якими фактично впроваджено мораторій на підвищення тарифів під час опалювальних сезонів 2020–2021 та 2021–2022 років. Згодом мораторій на підвищення тарифів запроваджено на рівні Закону України від 29 липня 2022 року № 2479-IX.
Найбільші обсяги заборгованості підприємства теплопостачання мають перед газопостачальними компаніями, зокрема ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».
Уже згаданим Законом № 1730-VIII (зі змінами) було передбачено спеціальну процедуру, спрямовану на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих підприємств перед постачальниками природного газу, а саме — укладення договору про організацію взаєморозрахунків.
Також було передбачено конкретне джерело коштів для погашення заборгованості за спожитий теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями природний газ — це компенсація заборгованості держави з різниці в тарифах, задля чого передбачено перерахування субвенції для погашення заборгованості за рахунок видатків державного бюджету України.
Але ці субвенції не надавались ані в 2021 році, ані в жодному наступному дотепер.
У таких умовах Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» від 3 листопада 2016 року № 1730-VIII не працював не лише щодо перерахування субвенцій. В умовах відсутності реального джерела надходження коштів для погашення заборгованості газопостачальні компанії, зокрема ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», не мали жодного сенсу укладати договори про взаєморозрахунки з боржниками. Натомість газопостачальна компанія почала активну судову роботу проти підприємств сфери теплопостачання.
На противагу цьому теплопостачальні підприємства вдавалися до спроб у судовому порядку укласти договори про організацію взаєморозрахунків із ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та, відповідно, заперечували проти лінійного стягнення з них заборгованості за спожитий природний газ.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (постанова в справі № 925/636/23) з цього приводу вирішив керуватися тим, що наявність спору про укладення зазначених договорів не впливає на можливість ухвалення судового рішення у справі, й відмовився зупиняти розгляд справ про стягнення заборгованості до вирішення спорів за позовами щодо укладення договорів про організацію взаєморозрахунків. Зрештою протягом 2023–2024 років суди різних регіонів України ухвалили рішення про стягнення з підприємств галузі мільярдних сум заборгованості.
В умовах ненадходження коштів для компенсації різниці в тарифах судові рішення про стягнення на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» сотень мільйонів та мільярдів гривень заборгованості позбавлені будь-якого прикладного змісту і користі, адже навряд можуть бути виконані. На противагу цьому накладення арештів на рахунки боржників, блокування можливості здійснювати видаткові операції щонайменше ставить під загрозу можливість надання послуг в умовах опалювального сезону, а в найгіршому випадку призведе до банкрутство підприємств теплопостачання.
Опинившись сам на сам перед обличчям неминучого банкрутства, теплопостачальні організації та їхні юридичні радники були вимушені шукати альтернативні рішення і судові інструменти, які були би спроможні досягти справедливого і законного вирішення проблеми в умовах, коли закон працював лише на папері.
Зважаючи на специфіку діяльності теплопостачальних підприємств, договори на придбання природного газу вони укладали задля забезпечення надання комунальних послуг споживачам. Водночас очевидним було те, що підприємства беруть на себе зобов’язання з оплати енергоносіїв (природного газу) за відсутності джерела надходження коштів.
Цивільний кодекс України передбачає, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним.
Та саме лиш визнання положень договору про умови розрахунків недійсними не вирішило би проблеми, це було б черговим зануренням голови в пісок, але тепер із боку суб’єктів господарювання, а не держави.
Прагнучи отримати ефективне рішення та захистити теплопостачальників, ми вирішили доводити в судах, що стаття 233 Цивільного кодексу України жодним чином не забороняє суду не просто визнати недійсним певне положення правочину, а змінити його на інше, яким замість украй невигідних умов визначити умови справедливі й такі, що відповідають засадам цивільного законодавства.
Фактично захист інтересів теплопостачальних організацій та досягнення реального балансу інтересів могли відбутися за умов, коли закріплене на папері джерело погашення заборгованості стало б джерелом погашення заборгованості за конкретним договором.
В умовах відсутності перерахування субвенцій або коштів на такі субвенції в державному бюджеті теплопостачальна організація не повинна залишатися заручником ситуації та «посередником», який одержить від держави кошти для подальшого перерахування газопостачальній компанії. Для наших клієнтів ми розробили підхід, що дасть змогу усунути таке становище теплопостачальника щодо держави, яка зобов’язалася відшкодувати різницю в тарифах і прямо закріпила єдине цільове призначення цих коштів — на погашення заборгованості перед газопостачальною компанією.
Ключем для вирішення багаторічної проблеми може стати змінення в судовому порядку умов розрахунків за договором таким чином, щоб розрахунки між сторонами за договором купівлі-продажу природного газу на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах здійснювалися виключно шляхом відступлення теплопостачальною організацією на користь газопостачальної компанії права вимоги (до держави) на відшкодування зазначеної заборгованості.
Уже зараз такий підхід підтримано в судовій справі № 910/6198/24 (рішення Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2024 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 13 листопада 2024 року), а отже, є стриманий оптимізм, що хоча б інструменти судового захисту дадуть змогу прибрати дамоклів меч загрози банкрутства, що над підприємствами теплопостачання здіймають газопостачальні компанії. І чомусь видається, що коли в реальній та ефективній роботі закону про врегулювання заборгованості будуть зацікавлені компанії, якими опосередковано володіє сама держава, положення та механізми цього закону врешті-решт запрацюють.
Видавництво