Генерація порядної власності

Завантажити PDF

Валентин Засуха Народився 8 серпня 1978 року в Києві. У 2000 році закінчив Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, магістр міжнародного права. Також здобув кваліфікацію бакалавра міжнародних відносин у КНУ імені Тараса Шевченка. До приєднання до команди Hillmont Partners у 2022 році координував роботу юридичної функції в провідних національних інвестиційних компаніях, фінансових установах і фондах проблемних кредитів. Має понад двадцять років досвіду роботи в ролі керівника юридичної функції та радника з правових питань, є одним із провідних фахівців на національному ринку з питань інвестицій, структурування бізнесу в результаті M&A-трансакцій та угод у сфері прямих інвестицій. Спеціалізується на питаннях корпоративного фінансування та реструктуризації, транскордонних інвестицій, корпоративного управління та регуляторних аспектів ринку банківських і фінансових послуг.

— Якими є наразі інвестиційні настрої в середовищі українського бізнесу, заможних українців, приватного капі­талу?

— З огляду на клієнтські запити ми бачимо декілька трендів. Перший, малоприємний, але логічний в нинішніх умовах, — це намагання релокувати капітали й бізнес за межі України. Це не викликає, звісно, позитивних емоцій з погляду перспектив, але запитів, пов’язаних зі структуруванням володінь у Європі, досить багато. Сьогодні багато high-net-worth individuals зі своїми фамільними, назвемо так, статками, які релокують капітал до Європи.

Другий тренд — це помітна активізація українського венчурного капіталу, особливо щодо проєктів, пов’язаних із війною. Тобто говоримо про технології dual-use, не вдаючись у конкретні деталі. Ми бачимо низку проєктів, пов’язаних із налаштуванням виробництва, його розвитком, створенням спільних проєктів, залученням не тільки українського, а й іноземного капіталу. Такі проєкти досить великі, мова може йти про сотні мільйонів доларів.

Наступний тренд — усе, що пов’язане з проблемними активами. Цей тренд фактично був створений державою шляхом встановлення обмежень на репатріацію капіталу і процентів, доходів від інвестицій. Наявність великої гривневої маси на рахунках юридичних осіб стимулювала попит на проблемні активи, куди зі зрозумілим ризиком можна було би вкластись, уникаючи перспектив втратити гроші через девальвацію чи з інших причин. Навіть після послаблення обмежень на виведення капіталу тенденція зберігається, все одно є достатньо національного капіталу, який підприємці намагаються вкласти в ди­стресові активи.

І мабуть, четвертий тренд, який ми бачимо і до якого залучені, — це формування фондів іноземцями з метою інвестування в очікуванні закінчення війни. Вони орієнтовані на інфраструктурні та подібні великі проєкти.

— Наскільки привабливими для інвесторів, на вашу думку, будуть активи, які націоналізовані в рамках санкційних процедур та виставлятимуться на приватизацію?

— Наразі більшість таких активів фактично виведені з цивільного обороту. Що швидше та ефективніше держава реалізує механізм звернення стягнення і повернення їх на ринок, до нормальної ринкової діяльності, то вигідніше самій же державі. Залежно від специфіки за деякі з таких активів, наприклад у видобувній промисловості, очікується досить висока конкуренція. В інтересах клієнтів ми стежимо за цими процесами щодо цілої низки активів.

— Якщо оцінювати ринок у цілому, хто проявляє більшу інвестиційну активність: внутрішні інвестори чи іноземці?

— За моїми спостереженнями, іноземці, крім окремих випадків, все-таки не готові приймати суверенні ризики. Однією з основних причин є не сама війна, а неможливість захеджувати ризик, пов’язаний з тотальним знищенням унаслідок бойових дій. Наскільки нам відомо, іноземні страхові компанії лише зараз починають пропонувати страхування від воєнних ризиків, і то лише для промислових підприємств, виробництв, а не для фізичних осіб.

Очевидно, тут має бути й проактивна роль держави. Приміром, створення за ізраїльським прикладом спеціального суверенного фонду, який покриватиме ризики, пов’язані зі знищенням майна внаслідок терористичних актів або бойових дій недружніх націй. Відповідно, воєнний ризик у матриці ризиків, яку аналізує комерсант під час прийняття інвестиційного рішення, певною мірою буде захеджований. В Україні це надзвичайно нагальна проблема, її треба вирішувати, бо навіть локалізація виробництва в західні регіони країни, які вважаються більш безпечними, не є гарантією того, що туди не прилетить і не буде щось знищено.

— Окрім воєнних ризиків, нікуди не зникли і традиційні юрисдикційні ризики України. І в цьому контексті що варто було би зробити для покращення рівня захисту інвесторів в Україні?

— Тема судової реформи вже досить девальвована, але іноземні інвестори дійсно зацікавлені в правовій визначеності. З одного боку, в нас створена достатньо ефективна система добору судів, особливо на рівні Верховного Суду і вищих спеціалізованих судів. У Верховному Суді створена Велика Палата і впроваджено певний елемент прецедентності. З іншого боку, це не сильно впливає на правову визначеність, адже можливий відхід від усталених правових позицій Верховного Суду, «зважаючи на обставини конкретної справи». В такій ситуації ми, юристи, не можемо дати однозначного юридичного висновку щодо перспектив тієї чи іншої справи. 

Це треба точно систематизувати. Якщо це право власності, то воно має бути захищеним і державою, і судами.

Візьмемо як приклад негаторні позови й намагання держави витребувати майно, приватизоване 10, 20, 30 років тому. Де тут правова визначеність? Її немає. 

Це негайно треба законодавчо регулювати, тому що основоположні принципи недоторканності права приватної власності фактично порушуються в такий спосіб. Причому держава, забираючи майно, не дає жодної справедливої компенсації. Це просто несерйозно. 

Тому ми в Hillmont Partners активно підтримуємо відповідні законодавчі ініціативи. Зокрема, один із наших партнерів входить до складу парламентської робочої групи стосовно закону, який за аналогією з багатьма іншими європейськими країнами врегулює ці питання. Інакше в нас уся країна буде під ризиком перегляду приватизаційних процесів 90-х років. 

— Чи варто під час розробки цих та інших законодавчих змін імплементувати положення, наприклад, англійського права, що стосуються захисту інвесторів та інвестицій?

— Ніхто не скасовував підходів міжнародного порівняльного права. Треба вивчати подібні історії, як вони врегульовані в інших країнах. Нема сенсу сліпо копіювати. Іноді можна вирвати з контексту термін і скопіювати норму, але без застосування таких самих чи подібних механізмів для захисту права на підставі цієї норми матеріального чи процесуального права вона буде ­мертва.

— Чи зберігається тенденція структурування інвестування в Україну через іноземні інвестиції, зокрема для посилення рівня їх захисту? 

— Тенденція зберігається, але тут є два або й три дуже важливі «але». Під час обрання юрисдикції для створення холдингової структури слід зважати на глобальні тренди щодо протидії зниженню рівня оподаткування. Активно застосовується концепція сабстенсу, тобто належного рівня присутності в юрисдикції. Гіпотетичні переваги, які давало таке структурування (можливість застосування іноземного права для регулювання відносин між акціонерами, доступу до фінансування) нівелюються якраз речами, пов’язаними з тим, що треба достатньо інвестувати та дійсно створювати керівну компанію з персоналом і з реальними функціями. Другий фактор — це, звісно, запровадження регулювання стосовно контрольованих іноземних компаній в Україні та необхідність подання відповідної звітності. На цьому тлі зрос­тає використання поряд з іноземними українських інструментів структурування: якщо десять років тому Кіпр був фактично безальтернативним у 95 % випадків, то зараз мінімум 50 % — на користь інструментів українського структурування.

— Що порадите інвесторам, які розглядають зараз можливість інвестувати в Україну? 

— Передовсім не нехтувати етапами KYC. Разом з якісно пропрацьованими юристами трансакційними документами це дасть змогу мінімізувати ризики зіткнутися з шахрайством чи потенційно конфліктними ситуаціями, коли за актив доведеться поборотись.

В Україні вже з’явилася нова генерація бізнесменів — порядних, із бездоганною діловою репутацією та кредитною історією. В Україні точно є з ким робити бізнес, тож побажання інвесторам — зустрічати саме таких людей.