Червоні лінії моніторингу

Інститут моніторингу способу життя суб’єктів декларування, запроваджений статтею 51-4 Закону України «Про запобігання корупції» (Закон), став одним із ключових інструментів у системі фінансового контролю публічних службовців. Його мета проста й логічна — порівняти задекларовані доходи та активи чиновника з його реальним рівнем життя. Якщо посадовець офіційно заробляє 30 тисяч гривень і водночас мешкає в розкішному маєтку, його бачать за кермом нового Porsche, інструмент моніторингу дає змогу Національному агентству з питань запобігання корупції (НАЗК) поставити незручне запитання: «Чи відповідає цей рівень життя вашим легальним доходам?».

Однак диявол криється в деталях. У реаліях української корупції трапляються випадки, коли активи, набуті незаконним шляхом, реєструються не безпосередньо на декларанта, а на інших осіб.

Це створює фундаментальну правову дилему. З одного боку, щоб моніторинг був ефективним, НАЗК змушене зазирати в майнові відносини третіх осіб. З іншого — ці треті особи не є суб’єктами декларування; вони є приватними особами, чиї права на приватність, таємницю листування та недоторканність власності захищені статтею 32 Конституції України.

Частина 3 статті 51-4 Закону визначає, що моніторинг способу життя здійснюється з додержанням законодавства про захист персональних даних і не повинен передбачати надмірного втручання в право на недоторканність особистого та сімейного життя особи.

То де ж проходить та сама червона лінія, за якою законний антикорупційний контроль перетворюється на неправомірне втручання в особисті права й свободи третіх осіб?

Закон (статті 12, 13) надає НАЗК дуже широкі повноваження щодо збору інформації, зокрема з обмеженим доступом, від державних органів, юридичних та фізичних осіб.

Ця норма є юридичною підставою для НАЗК надсилати запити третім особам. Однак ці повноваження не є абсолютними. Вони обмежені принципом пропорційності та легітимною метою.

Порядок здійснення моніторингу способу життя суб’єктів декларування, затверджений наказом НАЗК № 236/23 від 26 жовтня 2023 року й зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2023 року за № 1873/40929, визначає, що надмірне втручання в право на недоторканність особистого та сімейного життя особи — це дії, які виходять за межі повноважень і прав Національного агентства, передбачених статтями 11, 12 Закону.

Однак з урахуванням того, що повноваження та права Національного агентства сформульовані дуже абстрактно й широко, по суті, досить складно виокремити конкретні дії Агентства, які можуть бути визнані надмірним втручанням в особисті права третіх осіб.

Слід зазначити, що з огляду на практику проведення моніторингу способу життя суб’єкта декларування й розгляду позовів про визнання активів необґрунтованими та, відповідно, стягнення їх у дохід держави, для того щоб здійснювати збір інформації відносно третіх осіб, які не є членами сім’ї суб’єкта декларування в розумінні антикорупційного законодавства, насамперед має бути встановлено, чи є зв’язок між цим суб’єктом або членом його сім’ї та певним активом, який не належить зазначеним особам на підставі будь-якого речового права.

Це твердження випливає з положень частини 2 статті 81 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, де зазначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов’язаний навести в позові фактичні дані, які підтверджують зв’язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною 2 статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю активів і законними доходами особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

Водночас чинне законодавство не розкриває поняття «зв’язок особи з активом» та не визначає критеріїв такого зв’язку.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 991/366/22, фактичне володіння через третіх осіб (частина 4 статті 290, пункт 2 частини 8 статті 290 ЦПК України) «за дорученням»:

1) вказує на відносини, відмінні від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного;

2) означає набуття суб’єктом декларування активів через третіх осіб із метою приховання факту такого набуття.

Вчинення дії «за дорученням» може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які свідчать, що третя особа діяла в інтересах суб’єкта декларування, а він, зі свого боку, отримує вигоду від набутого активу. Своєю чергою, «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпоряджання»:

1) означає змогу контролювати певне майно через неформалізоване право розпоряджання ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності;

2) трактується ширше, ніж передбачена статтею 16 Цивільного кодексу України складова частина права власності.

Тож на практиці зв’язок може обґрунтовуватися наявністю виданої на ім’я суб’єкта декларування чи члена його сім’ї довіреності на право користування, володіння та/або розпоряджання таким активом, зафіксованим фактом користування об’єктом такими особами, існуванням родинних зв’язків між власником майна та суб’єктом декларування чи членами його сім’ї тощо.

Цього вже буде достатньо, щоб Національне агентство, а згодом й інші компетентні органи мали підстави вивчати життя третьої особи, зокрема її майновий стан. І хоча чинне антикорупційне законодавство передбачає моніторинг способу життя лише суб’єкта декларування, однак після встановлення його зв’язку з активом іншої особи фактично починається моніторинг її способу життя: вивчається рівень доходу, відомості щодо якого містяться в Реєстрі фізичних осіб — платників податків; банківська інформація на предмет розміру витрат і надходжень; коло спілкування, переміщення тощо.

У цьому аспекті хочеться звернути увагу на рішення Вищого антикорупційного суду (ВАКС) від 26 червня 2025 року в справі № 991/381/25 (провадження № 2/991/1/25), залишене в силі Апеляційною палатою ВАКС. Суд відхилив «докази, надані позивачем (прокурором), які отримані ним від Національного агентства з питань запобігання корупції та містять інформацію стосовно особи, оскільки, відповідно до вимог частини 1 статті 51-4 Закону України «Про запобігання корупції», Національне агентство здійснює моніторинг способу життя виключно суб’єктів декларування, до яких зазначена особа не належить.

Враховуючи, що вказані докази були одержані з порушенням порядку, встановленого законом, суд не бере їх до уваги згідно з вимогами частини 1 статті 78 ЦПК України».

Таким чином, червона лінія втручання в права третіх осіб під час моніторингу способу життя проходить по суб’єкту перевірки.

Допоки НАЗК з’ясовує зв’язок декларанта з активами (на яких умовах він ними користується, чи не він їх оплачував, чи не отримував він їх у подарунок), моніторинг є законним.

Щойно Національне агентство починає з’ясовувати походження активів у самої третьої особи, перекладаючи на неї тягар доказування того, що вона є фактичним власником активу та придбала його за власні кошти, воднораз не маючи доказів, що то гроші декларанта, це стає неправомірним втручанням у приватне життя, явно непропорційним з огляду на наслідки, які можуть настати в разі визнання такого активу необґрунтованим. Адже в цьому випадку актив стягується в дохід держави, тоді як, наприклад, санкція частини 1 статті 212 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що призвело до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (4 542 000 грн), передбачає штраф від 85 000 грн до 170 000 грн без конфіскації майна.